Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури

Неспроможність зреалізувати власну агресивну інстинктивність в українському чоловічому світі викликає істеричний гнів у романі Забужко «Польові дослідження з українського сексу», що й оформляється як феміністична настанова, несвідомо спрямована проти органічної української мужності, оскільки суперечить ерогенним уявленням про мужність. За незреалізованої інстинктивності можна визнати власне безсилля (жіночу поразку) в об’єктному чоловічому світі, що привело би до щезання, згасання динаміки бажання. Однак спрагле жіноче бажання породжує істеричність й агресивні пошуки альтернативного самоствердження: замість програшної ерогенності символізується агресивна динаміка слова. «Тіло, не спрямоване силою інстинкту, перестає бути тим, що біологічно дане суб’єкту, і шукає себе там, де воно відсутнє, — відзначає І. Смирнов. — У мить істеричної шаленості воно виходить за свої межі, рветься із себе, збільшуючи кількість своєї присутності у світі через підвищення голосу, посилення жесту, надмірної рухливості»[1325]. Цей ефект істеричної несамовитості символічно виписаний у «Польових дослідженнях з українського сексу».

Невідповідність істеричної жінки своєму тілу дає привід говорити про таку семантику істеричної тілесності, в результаті якої створюється надлишкова соматика з допомогою слова як уявного тіла. Антична інтуїція, як слушно зауважує І. Смирнов, вдало обрала для позначення істеричного стану семантику матки, тобто того органу, «яке служить місцем, де в тілі виникає нове тіло»[1326]. Тому в романі Забужко замість природної вагітності — химерна уявна вагітність, коли тіло роману стає дитиною від одного з батьків, тобто лише від матері. Бажання зачаття, яке формує мовлення роману, відсилає до розщепленого батьківсько-материнського коду в онтогенезі Забужко, обумовлює пристрасне бажання поєднати батька й матір на символічному рівні й у власній любовній історії. Неможливість цього акту, що психологічно обумовлює природну безплідність, продукує агресивне, мордуюче мовлення роману й актуалізацію фемінізму на основі імперського психотипу Проститутки.