Українець і Москвин: дві протилежності
- Автор: Штепа Павло
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Відродження
- ISBN: 978-966-538-277-0
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Українець і Москвин: дві протилежності». Краткое содержание книги:
Видання вирізняється величезним масивом залученої інформації, однозначністю інтерпретацій історичних та ін. фактів, безкомпромісністю авторської позиції. Тому — залежно від ставлення до української ідеї — воно викличе гарячий схвальний відгук в одних читачів і обурення в інших.
Видання книги «Українець і москвин» є відповіддю на нескінченний потік антиукраїнських публікацій у Росії й Україні та на такі ж висловлювання багатьох російських політиків і московських п’ятиколонників на українській землі.
Завданням українських діячів є піднести свій народ і свою інтелігенцію на вищий економічний і культурний рівень. Українська культура і мова є селянська і на такому низькому поземі, що нею годі піднести культурність нації. Українською мовою можна починати освіту в нижчих школах, але продовжувати освіту в середніх та вищих школах треба московською мовою, бо вона є багата, розвинена і культурна; навіть чужинці починають її вчитися, і скоро московська мова стане одною з світових, міжнародних мов (Тепер навчання московської мови обов’язкове в школах «сателітів». — П. Ш.). Щоб учням нижчих українських шкіл улегшити перехід на московську мову і щоб зблизити український і московський братні народи між собою, не треба заводити різниць у словниках, граматиках, термінології цих двох народів. (Всі українські термінологічні словники москвини спалили в СССР, про те, як вони наближують нашу мову до «братньої», — ми говорили). Очевидно, великих наукових творів українською мовою непотрібно, бо ж українська інтелігенція знає московську мову, а селянам наукові твори непотрібні — їм вистачить брошури про їхні селянські справи (це і робиться в УССР. — П. Ш.). Навіть галицькій інтелігенції, яка добре знала німецьку мову, М. Драгоманов радив читати німецьку літературу не в оригіналі, але в перекладі на московську, мотивуючи тим, що московська мова є найбільш «позанаціональна»(?). М. Драгоманов дуже дбав, щоб у Галичині поширювалася московська література в оригіналі.
Українці московщаться не тому, що українська мова заборонена, але тому, що московська культура далеко вища за українську (про цю вищість ми говорили. — П. Ш.). Зрештою, і добре що московщаться, бо, по–перше, тим підносяться культурно, а по–друге, світовий прогрес йде в напрямку до інтернаціоналізації, до злиття всіх культур і всіх мов в одну світову (Надзвичайно легка до вивчення і цілком вистачальна для міжнародних зносин штучна мова есперанто заборонена в СССР. — П. Ш.). Крім того, «общєрускую» (с. т. московську. — П. Ш.) літературу і мову творили у великій мірі також і українці, і тому вони (література і мова) є вже рідні для кожного освіченого українця. Намагання ж українських письменників піднести українську мову на рівень московської є марною тратою сил і часу, бо ж то є лише непотрібною і нездійснимою мрією.
Кожний справді поступовий українець повинен намагатися зменшувати національні різниці (за рахунок українських. — П. Ш.), а не збільшувати їх, бо ж національні різниці приносять ворожнечу між людьми. Різниці між москвинами й українцями є дуже маленькі, не суттєві, бо ж обидва народи є рідними дітьми тих самих батьків — русів; мають спільну історію, спільні економічні, політичні, воєнно–оборонні інтереси. Все це цілком природно об’єднувало, об’єднує і буде об’єднувати ці два братні народи. І тому ніякі спроби їх відокремити не матимуть успіху. Зрештою, для України було б самогубством поривати зв’язки з джерелом своєї політичної, економічної, культурної і військової сили. (Головна тема московської пропаганди. — П. Ш.). Ці свої тези М. Драгоманов синтезував в «гімні», що його він уклав для України.