Українець і Москвин: дві протилежності

Ці ясні, зрозумілі тепер кожному нашому школяреві аксіоми не знайшли відгуку у нашої інтелігенції XIX ст. Щоб зрозуміти причини цього фатального для цілої нашої нації явища, мусимо зупинитися на чорній, диявольській постаті, що призвела до трагедії 1917 р. Сорок років нечуваного в історії людства, правдивого пекла на землі завдячує Україна ренегатові М. Драгоманову.

М. Драшманов, професор історії Київського університету та член Київської «Української Громади», виховався на ідеях московської соціялістичної літератури, яким лишився вірним до смерти. Переконаний «общєрос» (за власним признанням) московського соціялістичного ґатунку, М. Драгоманов пересякся не лише ідеями московської соціялістичної літератури, але й московськими державницькими ідеями такою мірою, що вважав (і поширював цю думку) добродійством для України нищення її Петром І та Єкатєріною II. Що більше! Вважав і пропагував бажаним і корисним для України помосковщення нашої інтелігенції і сам намагався Московщити галицьку інтелігенцію.

Обертаючись у колах українофілів, а потім галицьких українців, М. Драгоманов бачив, що в українців пробуджується свідомість національного (а не лише соціяльного) поневолення їх москвинами та поляками. Будучи щирим «общєросом» (с. т. фактично москвином), М. Драгоманов поставив метою свого життя підмінити — заки не пізно — наростаючу саме тоді в українців свідомість національного поневолення на свідомість лише соціяльного поневолення. Він добре розумів, що відкрита пропаганда москвофільства викличе в українців протилежну його замірам реакцію, і тому він примушений був одягнути маску щирого українця.

Не маємо тут місця наводити цитат з його творів та великого листування. Хто хоче, знайде їх в опублікованих творах та листуванні. Але мусимо пам’ятати, що повної збірки його листування наші соціялісти не допустили видати. А видали лише «вибрані», випускаючи аж надто комроментуючі М. Драгоманова москвофільські листи.

В головному ідеї М. Драгоманова були такі.

Соціялізм є найвищою і найсправедливішою формою суспільного устрою (наприклад в СССР. — П. Ш.). За соціялістичної доби не буде окремих держав, а всі народи зіллються в одну родину, і тоді не лише кожний народ, але й кожна область, навіть кожне село матиме самостійність. Ніяких урядів, війська, поліції не буде. Україну треба поділити на чотири самостійні області і дати всім мешканцям, що їх населяють, повні і однакові права, без огляду на національність (щоб Україна ніколи не набрала сили. — П. Ш.). Війни та національну ворожнечу спричиняє некультурність. Стануть люди культурними — не буде і війн (від часів М. Драгоманова люди покультурнішали і маємо 1–шу, 2–гу і надходить 3–тя найкультурніша атомова війна. — П. Ш.). Утиски українцям робить цар з його урядом та пани, а московський народ та його поступова інтелігенція є найщирішими приятелями українців та української культури. Тому, коли влада перейде до московскої поступової інтелігенції, то запанують братні, щирі відносини між українцями і москвинами в одній спільній батьківщині, і буде в Україні добробут, свобода, рай (Це вже здійснилося: і влада в руках московської поступової інтелігенції і «рай» в УССР. — П. Ш.). Отже, всяка пропаганда відокремлення України від Московщини є шкідлива для самої ж України (Зміст пропаганди москвинів в УССР і за її межами. — П. Ш.). Україна не потребує ані відокремлюватися, ані ставити кордони з Московщиною, ані удержувати своє військо, бо ж воно не матиме що робити. Гроші, що їх витрачають тепер на військо, підуть на будову й утримання шкіл.