Українське письменство

Як тут не взяти під сумнів, чи чув же коли тов. Фальківський справжній шум турбіни?.. Я не знаю, на що сподіваються наші поети, коли пишуть оці мертві слова про трактори, турбіни і т. д.? Може, вони гадають, що всі ті машини, мертвий інвентар поезії, не запротестують проти їх писань… Але, право, інколи починає здаватись, що ще два — три десятки таких поезій, і навіть мертві трактори почнуть добирати, хто їх любить, хто їм відкриває перспективи, а хто тільки на них заробляє.

Тепер я переходжу до того, що, власне, ми повинні робити позитивного, щоб у нас запанувала «Європа», щоб оці заклики до засвоєння джерел, до аналізу великих зразків, до культурності в нашій літературній практиці, в нашій мистецькій роботі дали свій плід.

Я думаю, що справжня культура у нас запанує тоді, коли ми усвідомимо собі, що ми уже маємо. Ми повинні — на току критики, з лопатою в руках, як колись казав Куліш, — вибагливо і незалежно від попередніх оцінок переглянути дотеперішнє надбання української літератури. Ми повинні знов і по-новому придивитись до наших уславлених письменників, інколи тільки з голосу нам відомих, з’ясувати їх значення для нинішнього нашого розвитку, їхнє місце в нашій літературній традиції. Нам треба вивчити Франка і Лесю Українку, пригадати забутих, вернути українській літературі цілу низку «отторжених» від нас письменників. Ми, так би мовити, повинні весь цей скарб, все це наше багатство, якого й досі гаразд не знаємо, засвоїти, вияснити, в якій мірі воно, це багатство, утворює той ґрунт, на якому ми маємо стояти в дальшому сприйманні, в дальшому засвоюванні, в дальшому прокладанні літературних шляхів. Може, не всі присутні з цим згодяться, але я скажу, що чим глибше ми будемо досліджувати, чим глибше закладатимемо фундамент, тим вище буде наше будування.