Рукопис, знайдений у Сараґосі
- Автор: Потоцкий Ян
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Піраміда
- ISBN: 978-966-441-411-8
- Переводчик: Виктор Дмитрук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Рукопис, знайдений у Сараґосі». Краткое содержание книги:
Я розповів про це ерцгерцоґу, який уповноважив мене вчинити з ним так, як вважатиму за потрібне. Тому я спершу наказав замкнути негідника на гауптвахті, а потім, під час параду, поставив від гауптвахти до пристані два ряди ґренадерів, озброївши спочатку кожного гнучкою березовою різкою. Вони стояли один від другого на такій відстані, щоб не заважати вільним рухам правої руки. Дон Бускерос, вийшовши з гауптвахти, зрозумів, що ці приготування мають відношення до нього й що він, як кажуть, є зіркою цього спектаклю. Він щодуху кинувся бігти, уникнувши в такий спосіб половини ударів, однак все одно дістав їх десь із двісті. На пристані він скочив у шлюпку, яка доставила його на борт фреґата, де він дістав змогу зайнятися лікуванням своєї спини.
Настав час зайнятися справами табору. Циган покинув нас, залишивши дальші пригоди на наступний день.
День шістдесятий
Наступного дня циган розповідав так:
Близько десяти років я пробув разом з ерцгерцоґом. Сумно пройшли найчудовіші роки мого життя, хоча, щоправда, не веселіше минули вони й для більшості іспанців. Розбрат, який, здавалося, з дня на день закінчиться, ніяк не припинявся. Прихильники дона Філіпа нарікали на його пристрасть до герцоґині Орсіні, партія дона Карлоса теж не мала з чого радіти. Обидві партії зробили безліч помилок; відчуття втоми й нехоті було загальним.
Герцоґиня Авіла, яка тривалий час була душею австрійської партії, може, й перейшла б на бік дона Філіпа, але її відштовхувала безмежна пихатість герцоґині Орсіні. Нарешті остання була змушена на якийсь час покинути арену своєї діяльності й виїхати до Рима; незабаром, однак, вона повернулася, тріумфуючи більше, ніж будь-коли. Тоді герцоґиня Авіла виїхала до Альґавре й зайнялася влаштуванням свого монастиря. Герцоґиня Сидонія втратила спершу свою доньку, потім зятя. Рід Сидоніїв остаточно згас, маєтки перейшли до родини Медіна Селі, сама ж герцоґиня виїхала до Андалузії.
1711 року ерцгерцоґ вступив на трон після свого брата Йосифа й став імператором під іменем Карла VI. Тепер заздрість Європи була звернена не на Францію, а на ерцгерцоґа. В Європі не бажали, щоб Іспанія була під одним скіпетром з Угорщиною. Австрійці покинули Барселону й залишили в ній маркіза Кастеллі, якому мешканці необмежено довіряли. Я не жалів ніяких зусиль, аби тільки якось їх напоумити, але мої старання ні до чого не привели. Я не в силах зрозуміти, яка лють опанувала розум каталонців: вони вважали, що зможуть воювати проти всієї Європи.
Серед усіх цих подій я отримав листа від герцоґині Авіли. Вона вже підписувалась, як ігуменя Валь-Санта. В листі були тільки такі слова:
Як тільки зможеш, їдь до Уседи й постарайся побачитися з Ундиною. Однак спершу обов’язково поговори з пріором домініканців.
Герцоґ Пополі, головнокомандуючий військами короля дона Філіпа, обложив Барселону. Передовсім він наказав збудувати шибеницю висотою двадцять п’ять футів, призначену для маркіза Кастеллі. Я зібрав найбільш шанованих громадян Барселони і сказав їм:
— Сеньйори, я здатен належно оцінити ту честь, яку ви виявляєте мені своєю довірою, але я не військовий і внаслідок цього не можу вами командувати. З іншого боку, якщо ви коли-небудь будете змушені капітулювати, то першою умовою вам поставлять мою видачу, що, поза всяким сумнівом, буде для вас дуже неприємно. Тому краще, аби я попрощався з вами й назавжди вас покинув.
Ставши на шлях безрозсудності, натовп охоче тягне за собою якомога більше індивідів і гадає, що багато виграє, якщо відмовить їм у видачі паспорта. Тому мені не дозволили виїхати, але я вже віддавна мав готовий план. Найнятий човен чекав мене на березі; опівночі я сів у нього й наступного дня увечері висадився у Флоріано, рибацькому селищі в Андалузії.
Щедро винагородивши матросів, я відіслав їх, а сам подався в гори. Довго не міг знайти дорогу, але нарешті знайшов замок Уседи й самого власника, який, попри всю астрологію, ледь зумів пригадати мене.
— Сеньйоре дон Хуане, — сказав він, — а радше сеньйоре Кастеллі, твоя донька здорова й несказанно прекрасна. Про все інше говоритимеш з пріором домініканців.
Через два дні прийшов до мене сивий монах, який сказав:
— Сеньйоре кавалере, свята інквізиція, членом якої я є, вважає, що на багато речей, які діються в цих горах, треба дивитися крізь пальці. Вона й робить це з надією навернути заблудлих овечок, яких тут ще багато. Їх приклад згубно вплинув на юну Ундину. Зрештою, це дівчина з дивним складом думок. Коли ми навчали її засад нашої святої віри, вона уважно слухала, і неможливо було здогадатися, що вона сумнівається в правді наших слів; а однак тут же брала участь у мусульманських молитвах і навіть у поганських святкуваннях. Іди, сеньйоре кавалере, до озера Ла-Фріта й, оскільки ти маєш на неї права, спробуй пізнати її серце.