Рукопис, знайдений у Сараґосі
- Автор: Потоцкий Ян
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Піраміда
- ISBN: 978-966-441-411-8
- Переводчик: Виктор Дмитрук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Рукопис, знайдений у Сараґосі». Краткое содержание книги:
Потім Берлепш повідомив, що залишить когось у країні; зрештою, він легко міг бачити, що сеньйори, присутні на цьому зібранні, тільки й чекають на сприятливий час для відкритого виступу.
Після закінчення наради я пішов у сад, щоб зустрітися з герцоґинею, і сказав їй, що граф Оропеса подивився на мене, коли йшлося про те, щоб вислати до Австрії повноважного представника.
— Сеньйоре дон Хуан, — сказала вона, — я визнаю, що ми вже говорили про тебе в цьому плані й що я навіть сама запропонувала тебе. Я знаю, що ти готовий засудити мене. Нічого не поробиш, я винна, але спершу я хочу пояснити тобі своє становище. Я не була створена для кохання, але твоя любов змогла схвилювати моє серце. Перш ніж назавжди відмовитися від насолод кохання, я спершу хотіла пізнати їх. Що ж тут сказати? Вони ніяк не змінили моїх поглядів. Права, які я тобі дала над моїм серцем і наді мною, якими б слабенькими вони не були, не можуть більше існувати. Я затерла найменші їх сліди. Зараз я маю намір прожити кілька років активним життям, впливаючи, по можливості, на долю Іспанії. Потім стану засновницею ордену шляхетних дівиць і сама стану його першою ігуменею.
Що стосується тебе, сеньйоре дон Хуане, то ти поїдеш до пріора Толедо, який вже покинув Відень і подався на Мальту. Однак, оскільки партія, в яку ти увійшов, могла б наразити тебе на ризик, тому я купую всі твої володіння і компенсую їх вартість своїми землями в Португалії, в королівстві Альґарве. Це не єдина осторога, до якої ти мусиш вдатися. В Іспанії є місця, невідомі уряду, де можна прожити все життя в безпеці. Я доручу одному чоловікові познайомити тебе з ними. Мої слова, схоже, дивують тебе, сеньйоре дон Хуан. Раніше я була з тобою більш ніжною, але мене стривожило шпигунство Бускероса, і моє рішення є незмінним.
Сказавши це, герцоґиня покинула мене з моїми власними думками, які були б не дуже приємними для великого панства.
— Бодай би ви всі пропали, — вигукнув я, — напівбожки цієї землі, для яких усі інші смертні — ніщо. Я став іграшкою жінки, яка випробовувала на мені, чи створене її серце для кохання, і яка прирікає мене на вигнання, вважаючи мене щасливим, що я можу прислужитися її власній та її приятелів справі! Але нічого з цього не буде. Завдяки моїй малозначності я ще зможу пожити спокійно.
Останні слова я вимовив досить голосно, бо тут же якийсь голос відповів мені:
— Ні, сеньйоре Авадоро, ти не можеш жити спокійно.
Я озирнувся й побачив між деревами того самого астролога Уседу, про якого вже згадував вам.
— Сеньйоре дон Хуане, — сказав він мені, — я чув якусь частину твого монологу й можу тебе запевнити, що в буремні часи ніхто не в стані знайти спокій. Ти маєш могутній захист і не повинен ним нехтувати. Їдь до Мадрида, залагодь справи з продажем, запропоновані тобі герцоґинею, а звідти вирушиш до мого замку.
— Не нагадуй мені про герцоґиню, — обурено перервав його я.
— Ну, добре, — сказав астролог, — у такому разі поговоримо про твою доньку, яка зараз перебуває в моєму замку.
Бажання обійняти мою дитину вгамувало мій гнів, а з іншого боку, мені дійсно не слід було кидати моїх покровителів. Я вирушив до Мадрида й там оголосив, що виїжджаю до Америки. Свій дім і все, чим я володів, я віддав у руки адвоката герцоґині й вирушив у дорогу зі слугою, якого мені рекомендував Уседа. Різними манівцями ми доїхали до замку, в якому ви вже були й де познайомилися з його сином, присутнім тут шановним кабалістом. Астролог зустрів мене біля воріт і сказав:
— Сеньйоре дон Хуане, тут я вже не Уседа, а Мамун Бен Ґерсом, єврей за релігією і походженням.
Потім він показав мені свої обсерваторії, лабораторію і всі закамарки свого таємничого житла.
— Поясни мені, будь ласка, — сказав я йому, — чи твоє мистецтво ґрунтується на чомусь реальному. Бо мені казали, що ти астролог і навіть чорнокнижник.
— Хочеш спробувати? — перервав Мамун. — Подивися в це венеційське дзеркало, а я тим часом позачиняю віконниці.
Спочатку я нічого не побачив, але потім тло дзеркала неначе потихеньку прояснилося. Я побачив герцоґиню Мануелу з дитиною на руках.
Коли циган дійшов до цих слів, а ми всі уважно слухали, цікаві того, що станеться далі, один із його підвладних прийшов доповісти йому про справи цього дня. Ватажок покинув нас, і більше ми його в цей день не бачили.