Рукопис, знайдений у Сараґосі

Через два дні розпечатали королівський заповіт і дізналися, що трон переходить до дона Філіпа Анжуйського. Воля короля зберігалася до цього в суворій таємниці, тому ця звістка, моментально розійшовшись, надзвичайно всіх здивувала. Я вислав до герцоґині третього гінця. Вона відповіла мені на всі три листи одразу й призначила зустріч у Соррієнте. Як тільки я відчув себе дещо краще, то одразу виїхав до Соррієнте, куди герцоґиня прибула через два дні.

— Нам таки добре пощастило, — сказала вона мені, — цей негідник Бускерос узяв добрий слід, і все скінчилося б викриттям нашого шлюбу. Я б тоді померла від горя. Я, безперечно, відчуваю, що не маю слушності, але мені здається, що, нехтуючи шлюбом, стаю вищою від усіх жінок, та й навіть і від чоловіків. Злощасна гордість панує в моїй душі, і якби я навіть усі свої сили поклала на її подолання, присягаюся тобі, що все було б марно.

— А твоя донька? — перебив я її. — Якою ж буде її доля? Невже я ніколи її більше не побачу?

— Побачиш, — сказала герцоґиня, — але зараз не нагадуй мені про неї. Вір мені, що я більше, ніж ти можеш собі уявити, страждаю від цієї необхідності ховати її від світу.

Герцоґиня й справді страждала, але до моїх страждань вона додавала ще й приниження. Моя гордість поєднувалась також з любов’ю, яку я відчував до герцоґині. Це була заслужена кара за гріх.

Австрійська партія визначила Соррієнте місцем загального з’їзду. Я побачив, як один за другим прибували граф Оропесе, герцоґ Інфантадо, граф Мельсар і багато інших знатних осіб, не кажучи вже про таких, які здавалися сумнівними. Між цими останніми я побачив якогось Уседу, який мав себе за астролога й дуже напрошувався мені в друзі.

Нарешті прибув певен австрієць по імені Берлепш, фаворит королеви-вдови й заступник посла після від’їзду графа Гарраха. Кілька днів минули в нарадах, нарешті відкрили урочисте засідання навкруг великого столу, покритого зеленим сукном. Герцоґиня була допущена до участі, і я переконався, що марнославство, а радше прагнення втрутитися в державні справи повністю опанувало її.

Граф Оропеса, звертаючись до Берлепша, сказав:

— Ти бачиш, що тут зібралися ті, з ким останній австрійський посол радився стосовно іспанських справ. Ми тут — не французи, не австрійці, ми — іспанці. Якщо французький король погодиться із заповітом, то його онук, безперечно, стане нашим королем. Ми не знаємо, що внаслідок цього станеться, але можу запевнити, що жоден з нас не розпочне громадянської війни.

Берлепш запевнив, що вся Європа озброїться і в жодному випадку не стерпить, аби родина Бурбонів отримала владу над такими могутніми державами. Потім він зажадав, щоб австрійська партія вислала до Відня свого повноважного представника. Граф Оропеса перевів погляд на мене, і я вже гадав, що він мене представить, але подумавши, він відповів, що ще не прийшов час для такого рішучого кроку.