Рукопис, знайдений у Сараґосі

— Ти незабаром побачиш її, — перервала герцоґиня, — і ми разом з тобою довіримо її тим, хто повинен зайнятися її вихованням.

Що ж я маю вам сказати? Мені тоді здалося і здається ще й досі, що герцоґиня мала слушність. Бо й справді, чи ж міг я жити з нею, будучи й не будучи її чоловіком? Якщо б ми навіть зуміли сховатися від цікавості всіх сторонніх, то не сховалися б від очей наших слуг, а тоді таємницю неможливо було б зберегти. Немає сумніву, що це зовсім змінило б долю герцоґині, тому мені здавалося, що вона й справді має рацію. Тож я погодився і невдовзі мав побачити мою маленьку Ундину. Її так назвали, бо хрестили її водою, а не миром[54].

Ми разом спустилися на обід. Мамун сказав герцоґині:

— Сеньйоро, я гадаю, що слід би повідомити сеньйора про певні речі, про які він має знати, і якщо ти зі мною згодна, я беруся це зробити.

Герцоґиня погодилася. Тоді Мамун, звертаючись до мене, сказав так:

— Сеньйоре дон Хуане, ти тут ступаєш по землі, недоступній для звичайного погляду, де кожен зберігає якусь таємницю. Серед цих гір є великі печери й підземелля. Там живуть маври, які від часів їх вигнання з Іспанії ніколи з них не виходили. В цій долині, що простяглася перед твоїми очима, ти побачиш уявних циган, одні з яких є мусульманами, інші — християнами, а треті не визнають ніякої віри взагалі. На вершині цієї скелі ти бачиш дзвіницю з хрестом нагорі. Це монастир домініканців. Свята інквізиція має свої причини, щоб дивитися крізь пальці на те, що тут діється, домініканці ж зобов’язані взагалі нічого не бачити. У будинку, де ти зараз перебуваєш, живуть ізраїльтяни. Кожні сім років іспанські й португальські євреї збираються тут для святкування суботнього року, який вони зараз святкують у чотириста тридцять восьмий раз, починаючи від ювілейного року, котрий відзначив Ісус[55]. Я сказав тобі, сеньйоре Авадоро, що серед циган з долини є мусульмани, є християни, а є такі, які не визнають жодної віри. Насправді ці останні — це погани, які походять від карфагенян. За панування Філіпа II було спалено кількасот таких родин, лише деяким вдалося сховатися на берегах маленького озера, утвореного, як кажуть, внаслідок вибуху вулкану. Домініканці з цього монастиря мають там свою каплицю.

І ось, сеньйоре Авадоро, що ми вигадали стосовно маленької Ундини, яка ніколи не дізнається про своє походження. Дуенью, жінку, яка повністю віддана герцоґині, вважають її матір’ю. Для твоєї доньки збудували гарний будиночок на березі озера; домініканці з монастиря познайомлять її з основами релігії. Все інше ми залишимо зусиллям Провидіння. Ніхто сторонній не зможе дістатися на береги озера Ла-Фріта.

Коли Мамун говорив це, герцоґиня зронила кілька сліз, я ж не зміг втриматися, щоб не розплакатись. Наступного дня ми відправилися на це саме озеро, біля якого зараз знаходимося, і привезли сюди маленьку Ундину. Наступного дня до герцоґині повернулася давня гордість і зарозумілість, і мушу визнати, що прощання наше не було дуже ніжним. Я не став затримуватися в замку, сів на корабель, висадився на берег у Сицилії і домовився з капітаном Сперонарою, який узявся переправити мене на Мальту.