Рукопис, знайдений у Сараґосі

І все ж я не піддався ілюзорним сподіванням, я добре знав придворні звичаї. Мені дозволяли бути в фаворі у ерцгерцоґа, який марно домагався для себе трону, але я не смів надіятися, щоб мене стерпіли біля найпершого християнського монарха. Особливо ж я боявся одного австрійського вельможу, який завжди намагався мені шкодити. Це був отой граф Альтгейм, який пізніше набрав такої сили. Попри це я поїхав до Відня й припав до ніг його апостольської величності. Імператор роздумував разом зі мною, чи не краще було б залишатися з іменем Кастеллі, ніж вертатися до свого власного, і пропонував мені значну посаду в своїй державі. Його доброта зворушила мене, але таємне передчуття застерігало від того, щоб нею скористатися.

У той час кілька іспанських сеньйорів назавжди покинули вітчизну й оселилися в Австрії. Серед них були графи Лоріос, Ойас, Васкес, Тарука й деякі інші. Я їх добре знав, і всі вони переконували мене, щоб я пішов за їхнім прикладом. Я й сам збирався це зробити, але таємний ворог, про якого я вам згадував, не спав. Він дізнався про все, що було на аудієнції, і одразу повідомив про це іспанського посла. Той гадав, що, переслідуючи мене, він виконає свій дипломатичний обов’язок. Якраз відбувалися важливі переговори. Посол почав вишукувати якісь перешкоди й до посталих труднощів додав зауваження щодо моєї особи й тієї ролі, яку я відігравав. Це привело до жаданої мети. Незабаром я помітив, що моє становище зовсім змінилося. Моя присутність стала бентежити ґречних дворян. Я ще до свого приїзду до Відня передчував таку зміну, тому не дуже переживав. Попросив прощальної аудієнції. Вона була мені дана, і ні про що мені не нагадували. Я виїхав до Лондона і лишень через кілька років повернувся до Іспанії.