Рукопис, знайдений у Сараґосі
- Автор: Потоцкий Ян
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Піраміда
- ISBN: 978-966-441-411-8
- Переводчик: Виктор Дмитрук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Рукопис, знайдений у Сараґосі». Краткое содержание книги:
Я подався до пріора Толедо. Мій шляхетний приятель ніжно обняв мене, відвів до окремої кімнати й двері замкнув на ключ. Через півгодини дворецький приніс мені добряче поїсти, а під вечір прийшов сам Толедо, несучи під пахвою велику пачку листів чи — як це називають політики —депеш. Наступного дня я вже виїхав з посольством до ерцгерцоґа дона Карлоса.
Його імператорську високість я застав у Відні. Як тільки я віддав йому депеші, мене одразу замкнули в окремій кімнаті, так само як на Мальті. Через годину до мене прийшов сам ерцгерцоґ, особисто відвів мене до імператора й сказав:
— Маю честь представити вашій імператорсько-апостольській величності маркіза Кастеллі, сардинського дворянина, й водночас просити для нього звання камерґера.
Імператор Леопольд, надавши своїй нижній губі якомога привітнішого вигляду, запитав мене італійською, як давно я покинув Сардинію.
Я не звик розмовляти з монархами, а ще менше брехати, тому замість відповіді лиш низько вклонився.
— Ну, добре, — сказав імператор, — зачисляю вашу милість до почту мого сина.
У цей спосіб я одразу, хоч не хоч, став маркізом Кастеллі й сардинським дворянином.
Того самого вечора в мене надзвичайно розболілася голова, наступного дня я вже мав гарячку, а ще через два дні — віспу. Заразився я нею в одному із заїжджих дворів у Каринтії. Хвороба була важкою і дуже небезпечною, я, однак, одужав, причому не без користі, бо маркіз Кастеллі нічим не був схожий на дона Авадоро, і змінивши ім’я, я водночас змінив і зовнішній вигляд. Тепер, менш ніж будь-коли, в мені можна було пізнати ту Ельвіру, яка колись мала стати віце-королевою Мексики.
Як тільки до мене повернулося здоров’я, мені тут же довірили переписку з Іспанією. Тим часом дон Філіп Анжуйський правив Іспанією, Індіями й навіть серцями своїх підданих. Я лиш не розумію, який диявол втручається саме в такі часи в життя й справи володарів. Король дон Філіп і королева, його дружина, стали свого роду першими підданими герцоґині Орсіні. Крім того, в Державну раду допустили французького посла, кардинала д’Естре, що найвищою мірою обурило іспанців. З іншого боку, французький король Людовік XIV, гадаючи, що йому все можна, розмістив у Мантуї французький гарнізон. Тоді в ерцгерцоґа дона Карлоса з’явилася надія стати королем.
Це було на самому початку 1703 року, коли одного вечора ерцгерцоґ наказав покликати мене. Зробивши кілька кроків мені назустріч, він зволив обняти мене й навіть притис до свого серця. Такий прийом обіцяв щось незвичайне.
— Кастеллі, — сказав ерцгерцоґ, — ти не отримував ніяких звісток від пріора Толедо?
Я відповів, що поки що нічого не було.
— Це була чудова людина, — додав за хвильку ерцгерцоґ.
— Як це — була? — перервав я його.
— Так, — відповів ерцгерцоґ, — була; пріор Толедо помер на Мальті від гнилої гарячки, але в мені ти знайдеш другого Толедо. Оплакуй свого приятеля і будь йому вірний.
Втрату приятеля я оплакав гіркими сльозами й зрозумів, що тепер я вже не зможу перестати бути Кастеллі. Мимоволі я став слухняним знаряддям ерцгерцоґа.
Наступного року ми поїхали до Лондона. Звідти ерцгерцоґ вирушив до Лісабона, я ж поїхав приєднатися до війська лорда Пітерборо, з яким, як я вам вже розповідав, мав честь познайомитися колись у Неаполі. Я був разом з ним, коли він, примушуючи Барселону капітулювати, уславив себе шляхетним вчинком, який усі тоді вихваляли. Під час капітуляції деякі підрозділи союзних військ увійшли в місто й почали грабувати його. Герцоґ Пополі, який тоді командував військами від імені короля дона Філіпа, жалівся на це лорду.
— Дозволь мені на хвилинку увійти в місто з моїми англійцями, — сказав Пітерборо, — і ручаюся, що я швидко наведу там порядок.
Він зробив, як сказав, після чого вийшов з міста й запропонував йому почесні умови капітуляції.
Невдовзі ерцгерцоґ, оволодівши майже всією Іспанією, прибув до Барселони. Я знову опинився в його почті, все під тим же ім’ям маркіза Кастеллі. Одного вечора, прогулюючись у почті ерцгерцоґа по головній площі, я побачив чоловіка, хода якого, то повільна, то раптово приспішена, нагадала мені дона Бускероса. Я наказав прослідкувати за ним. Мені доповіли, що це якийсь чоловік з фальшивим носом, який називає себе доктором Робусті. Я ні хвилини не сумнівався, що це мій паскудник, який прокрався до міста, щоб шпигувати за нами.