Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури
- Автор: Зборовська Ніла
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Академвидав
- ISBN: 966-8226-36-4
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури». Краткое содержание книги:
Адресована теоретикам та історикам літератури, літературним критикам, викладачам світової та української літератур, аспірантам, студентам, учителям-філологам. Прислужиться всім, хто цікавиться психоаналітичною інтерпретацією літературних текстів.
* * *
Серія «Монограф»
Не шукайте цього терміна у словниках.
Монограф — це людина, яка невгамовно докопується до світоглядної і наукової істини, небуденно мислить, неординарна у слові, провокує своїми текстами до дискусій і альтернативних досліджень, усвідомлюючи, що право на пошук істини передбачає і право на помилку. Стараннями таких людей твориться писемність людства — єдине, що залишається поза часом.
«Академвидав» сподівається сформувати символічну українську аристократичну ложу науковців, зацікавлених у розбудові національної інтелектуальної традиції. Для цього започатковано видавничий проект «Монограф», покликаний об'єднати авторів наукових праць, які ґрунтовно, сміливо і полемічно досліджують актуальні для сучасності і майбутнього проблеми.
Силовою точкою перехідної епохи став художній фемінізм «Польових досліджень з українського сексу» (1996) О. Забужко. Сповідальне жіноче мовлення постало на сексуальній історії, в якій зійшлися постколоніальна, невизначена у своїй національній сутності, жінка і постколоніальний український чоловік, щоб створити нову суб’єктно-об’єктну структуру і дати початок вільному національному роду, тому в романі символізується бажання зачати сина. Отже, такий сюжет показовий для порубіжжя, адже він тісно пов’язаний з проблематикою національного еросу і національного родоводу. Як відомо, метою любові є сотворіння об’єкта. Натомість в романі представлено яскраве істеричне мовлення, в якому зударяються два жіночі бажання: бажання ненаситної сексуальної насолоди, що символізує імперське бажання, і бажання материнства, що символізує націотворче бажання. Тобто психотип Проститутки з оральною жадібною фіксацією сексуальної насолоди і психотип Матері з потягом до творчості борються в структурі істеричної жіночої особистості[1297]. На психотип Проститутки вказують численні згадки, зокрема, про типову совкову проститутку або про архетипну храмову проститутку, з якою ідентифікує себе героїня роману. У любовній національній ситуації має перемогти психотип Матері, тобто народитися духовно-психологічне материнство. Але замість нього в сексуальній одісеї героїні постає тріумф імперського психотипу Проститутки. Автобіографічна сповідь виявляє у психології О. Забужко виразний психотип О. Кобилянської з розщепленим материнсько-батьківським кодом, однак творча жінка не бачить себе, а тому імітує національну філософську мазохістку.
Онтогенез автобіографічної героїні роману Забужко фіксує момент народження з клінічної смерті: цей фактор народження, з погляду психоаналізу, означає, що на несвідомому рівні жіночого суб’єкта продукуватиметься перевага інстинкту смерті над інстинктом життя, що є характерною ознакою материнського коду імперського суб’єкта. Батьківський образ у цьому онтогенезі фіксується як істеричний і перверсивний. Про батьківське істеричне виховання юної доньки є така красномовна деталь: «всі були розбещені, курили й цілувалися з хлопцями, татко верещав, буряковіючи на виду, і вона, слід віддати їй належне, так само верещала у відповідь…»[1298]. Про батьківську моральну невизначеність йдеться і тоді, коли пригадується його латентний сексуальний потяг до доньки, який аристократично не пригнічується, а похабно виявляється. «Задери сорочечку, я хочу подивитися, як ти формуєшся»[1299], — ці батьківські слова разом із лагідним вмовлянням на зразок «дитино моя, це ж я, твій тато!» свідчать про батьківську клініку. Батьківська істеричність і аморальність не передбачають формування в доньки стійкої духовної інстанції Над-Я. Материнський об’єкт в онтогенезі героїні символічно приховується. У світлі сексуальної суперцінності материнський аскетичний образ втрачає смисл: «мами за тим усім не проглядалося, мама взагалі була фригідна»[1300] або «…що таке клітор, вони за весь вік так і не дізналися»[1301]. Сексуальна характеристика матері символічно подається через зіставлення з біблійним образом («мама була невинна, аки агнець чи радше діва Марія…»[1302]). Оскільки в онтогенезі героїні материнсько-батьківський код радикально розщеплений, він передбачає перевагу інстинктивного потягу до життя над його вищим смислом. Жадібна до ерогенного життя міць доньки активізує ненаситну сексуальність, що веде до множинної шизоїдної особистості: «бо ти була — жінка… без конкретного обличчя живої любові… кожен вірш був прекрасним байстрям од якого-небудь князенка з зорею в лобі…»[1303]. Розщеплений онтогенез символічно проектується на тлумачення українського філогенезу, де колоніальний вибір усвідомлюється через бінарний садомазохізм: «єдиний наш вибір… був і залишається — межи жертвою і катом»[1304].
1297
Детальніше про цю боротьбу двох психотипів в романі О. Забужко див. у статті: Зборовська Н. Жіноче письмо на порубіжжі віків (Леся Українка, Оксана Забужко) // — Слово і час. — 2004. — № 2. — С. 32—38.
1298
Забужко О. Польові дослідження з українського сексу. — К., 1996. — С. 131.
1299
Там само. — С. 133.
1300
Забужко О. Польові дослідження з українського сексу. — С. 131.
1301
Там само. — С. 132.
1302
Там само.
1303
Там само. — С. 22.
1304
Там само. — С. 140.