Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури

Онтогенез автобіографічної героїні роману Забужко фіксує момент народження з клінічної смерті: цей фактор народження, з погляду психоаналізу, означає, що на несвідомому рівні жіночого суб’єкта продукуватиметься перевага інстинкту смерті над інстинктом життя, що є характерною ознакою материнського коду імперського суб’єкта. Батьківський образ у цьому онтогенезі фіксується як істеричний і перверсивний. Про батьківське істеричне виховання юної доньки є така красномовна деталь: «всі були розбещені, курили й цілувалися з хлопцями, татко верещав, буряковіючи на виду, і вона, слід віддати їй належне, так само верещала у відповідь…»[1298]. Про батьківську моральну невизначеність йдеться і тоді, коли пригадується його латентний сексуальний потяг до доньки, який аристократично не пригнічується, а похабно виявляється. «Задери сорочечку, я хочу подивитися, як ти формуєшся»[1299], — ці батьківські слова разом із лагідним вмовлянням на зразок «дитино моя, це ж я, твій тато!» свідчать про батьківську клініку. Батьківська істеричність і аморальність не передбачають формування в доньки стійкої духовної інстанції Над-Я. Материнський об’єкт в онтогенезі героїні символічно приховується. У світлі сексуальної суперцінності материнський аскетичний образ втрачає смисл: «мами за тим усім не проглядалося, мама взагалі була фригідна»[1300] або «…що таке клітор, вони за весь вік так і не дізналися»[1301]. Сексуальна характеристика матері символічно подається через зіставлення з біблійним образом («мама була невинна, аки агнець чи радше діва Марія…»[1302]). Оскільки в онтогенезі героїні материнсько-батьківський код радикально розщеплений, він передбачає перевагу інстинктивного потягу до життя над його вищим смислом. Жадібна до ерогенного життя міць доньки активізує ненаситну сексуальність, що веде до множинної шизоїдної особистості: «бо ти була — жінка… без конкретного обличчя живої любові… кожен вірш був прекрасним байстрям од якого-небудь князенка з зорею в лобі…»[1303]. Розщеплений онтогенез символічно проектується на тлумачення українського філогенезу, де колоніальний вибір усвідомлюється через бінарний садомазохізм: «єдиний наш вибір… був і залишається — межи жертвою і катом»[1304].