Її величність кішка

Настає момент встановити серце апарату: газовий балон з трубою, прикріпленою до паяльної лампи, — в нагоді ставало все, що ми знайшли в гаражі префектури поліції. Конструкцію завершують ручкою від душу. Вийшло щось, що Піфагор назвав «Вогняною пащею».

Нарешті, внаслідок триденної наполегливої і ретельної праці, повітряна куля готова знятися в небо.

Ми, комітет із дванадцяти котів, правителів острова Сіте, знову збираємось, щоб ухвалити рішення про перебіг місії, яка є нашим останнім шансом на порятунок.

— Хто полетить? — запитує Есмеральда.

— Я! — викрикує Вольфганг.

— Я! — реве лев Ганнібал, він прийшов з цікавості і став біля вівтаря. Користуючись власною харизмою, я стаю на задні лапи і шиплю, наче з люті, змушуючи всіх замовкнути.

— В ідеалі мала би полетіти одна людина та двоє котів. Одна людина на той випадок, якщо доведеться щось важливе зробити або покерувати апаратом. Двоє котів, щоб забезпечити ефективність. Я подумала, кого з людей можна взяти. Це має бути Наталі, бо я її добре знаю: вона швидко зорієнтується в будь-якій ситуації. Що ж до котів… Це буде Піфагор, бо в нього є Третє Око, це дозволить спілкуватися з нею.

— А третій кіт? — запитує Есмеральда.

— Це буду я, — відповідаю.

— А чому не я? — дивується Ганнібал. — Мені тут пахне антилев’ячим расизмом.

— Ти занадто важкий, Ганнібале, мені шкода. До того ж, тебе можна злякатися. А ми повинні вселяти довіру, щоб переконати майбутніх союзників піти з нами. Врешті-решт, піду я, бо в цій критичній ситуації треба когось, здатного швидко аналізувати ситуацію і робити правильний вибір. Не хочу хвалитися, проте нагадаю, що всіма досягненнями від самого початку цієї пригоди ми завдячуємо мені. І, ніби за щасливим збігом обставин, кожна місія без мене провалюється. Згадати хоча б випадок із шістьома розіп’ятими котами на березі річки.

— Розвідувальна група з шести котів?! Але ж це була твоя ідея! — обурюється Есмеральда.

— Звичайно, але експедиція не вдалася тому, що мене там не було. Якщо б я була серед шести котів, то п’ятеро інших, можливо, ще досі були б живі, — кажу я різким тоном, обурена цим несправедливим звинуваченням. — Якщо ми хочемо досягти успіху, я мушу летіти.

До речі, скажу по секрету, я люблю помилятися і насаджувати свою хибну думку в будь-якій ситуації. Я люблю брехати і переконувати в тому, що це правда, хоч і знаю, що насправді — ні. Добре це чи погано? Я вважаю, що лицемірство — необхідна властивість в політиці. До того ж, наскільки пам’ятаю, Піфагор казав, що люди, яким вдалось досягти успіху при владі, були не найрозумніші, а найхитріші; а ще, коли вони помилялись, то все одно змушували своїх пропагандистів розповідати версію, яка виставляла їх у доброму світлі.

— Бастет, я не погоджуюся з твоїм рішенням, — безуспішно намагається заперечити Вольфганг. — Так, ми, звісно, завдячуємо тобі багатьма речами, але це не означає, що ти маєш брати участь в усіх місіях. Я теж дуже хочу полетіти. Літати в небі, мабуть, прекрасно. Я завжди мріяв бути птахом.