Її величність кішка
- Автор: Вербер Бернард
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Terra Incognita
- ISBN: 978-617-7646-29-6
- Переводчик: Соломія Мартинович
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Її величність кішка». Краткое содержание книги:
Вже знайома нам кішка Бастет безтурботно насолоджується життям у паризькому помешканні своєї «служниці» Наталі — адже саме так, на думку автора, коти сприймають своїх господарів. Одного разу все раптово змінюється після масового розстрілу в будинку навпроти. У місті все частіше стаються сутички між людьми, всю планету охоплює хаос, з восьми мільярдів людського населення Землі виживає лише один. Міста захоплюють щури, витісняючи людей, котів, собак та інших тварин у гори, віддалені місцини та на маленькі острівці. Усім видам загрожує знищення, орда щурів на чолі з головнокомандувачем Тамерланом, що має доступ до людських знань і технологій, змітає все на своєму шляху.
Доля людства опиняється в руках невеликої групи котів і людей на чолі з Бастет. Амбітна кішка намагається знайти загальне порозуміння і примирити між собою всі види. Та чи справдяться її сподівання?..
— Відправимо нічний загін! Я знаю, що це спрацює.
Інші, не такі впевнені у своїх ідеях, врешті підтримують мою.
Того ж вечора, коли впала ніч, шестеро котів, яких я вибрала за їхню обережність, хитру вдачу та вміння плавати, за моїм наказом вирушають на місію (без Анджело, мені довелося поставити його на місце: «Ти надто молодий, у тебе замало досвіду. Що б ти собі не надумав, кіт-ван-до не досить, щоб врятувати тобі життя. Тому замовкни, слухай мене і сиди тут!»)
Під світлом зірок мої шестеро солдатів розсікають води ріки, а потім нечутно виходять на протилежний берег.
Наразі все йде згідно з планом.
Я спостерігаю за ними з вершини вежі собору Паризької Богоматері, бо добре бачу в темряві, а мої вібриси, ніби людський радар, помічають усе, що рухається.
Наша група поволі просувається вперед по суші, у таборі ворога жоден охоронець не помічає їх.
Хух.
Відтепер шістьом котам потрібно буде дістатись до ліній облоги, не розбудивши сплячих пацюків. Оскільки я не чую жодної реакції з берегів, то заспокоююсь.
Піфагор долучається до мене нагорі.
— Вони впоралися з першим етапом місії. Тепер питання полягає в тому, чи їм вдасться знайти достатньо велику підмогу та вчасно привести її.
Як часто буває в таких ситуаціях, я закидаю лапу за шию й вилизую собі живіт, щоб розслабитися. Піфагор, помітивши, яка я напружена, сам пропонує почухати мені спинку і половити бліх. Мені завжди подобались уважні самці, які вгадують бажання своєї самиці.
Піфагор дуже чуйно робить свою справу, мене це збуджує.
Врешті я пропоную йому взяти мене тут і тепер. Повторювати не доводиться, і я відчуваю, як його прутень, всіяний гострими шпичаками, проникає в мене (колись Піфагор пояснив мені, що котячий пеніс створений саме так, щоб очистити порожнину від сперми іншого кота і підвищити імовірність запліднення власними сперматозоїдами, а не сперматозоїдами попередника).
Спочатку мені трохи некомфортно, потім зовсім зле, але навіть так наприкінці я отримую задоволення. Кохаючись, я відчуваю своє тіло зсередини так, ніби його стрижень ворохобить нутрощі в глибинах мого єства (жоден самець не здатен зрозуміти це типове для кішок відчуття).
Коли я досягаю екстазу, то нявчу на весь голос, аж надриваю голосові зв’язки, на сі бемоль (якось Піфагор мені сказав, що я завжди волаю під час оргазму на цій ноті).
— Зупинись! — благає Піфагор.
— Не зупиняйся! — благаю я.
— Ні, зупинись! Не нявчи так голосно! Ще розбудиш пацюків!
Чорт забирай. Я про це не подумала!
Роздратована власною недбалістю, я відокремлююсь від свого самця і б’ю його лапою по морді: даю зрозуміти, що якщо з нічною групою щось станеться, то це буде його провина.
Прошу залишити мене саму. Повертаюсь у свою кімнату, моя служниця Наталі вже спить. Я вмощуюсь у неї на животі й тупцяю на місці, щоб розслабитись, то випускаючи, то втягуючи пазурі.
Вона розплющує очі та сприймає це як знак прихильності. Вона гладить мене.
Якщо б вона знала, що я роблю це для себе, що вона — це подушка, яка служить мені для зняття стресу.
Я муркочу на частоті 25 герц.
— Бастет?.. — шепоче вона (це єдине відоме мені людське слово).
Після всіх пережитих позитивних та негативних емоцій я вирішую поспати.
Однак мій відпочинок не триває довго: я знову починаю переживати за нашу ситуацію.
Хоч би шістьом розвідникам вдалося подолати лінію укріплень брунатної орди і вчасно привести допомогу, щоб звільнити нас із облоги.
16. Битва при Алезії
У І столітті до нашої ери Гай Юлій Цезар, бажаючи стати єдиним правителем Риму та прагнучи вразити римський народ своєю силою, усунув консула Гнея Помпея Великого, з яким він ділив владу.
У 58 році до нашої ери він скористався грішми своєї матері, купив собі приватну армію та вирішив зайнятися «встановленням миру» у Галлії (з якою Рим до того був у добрих відносинах).
Помпей попередив галлів, що це війна одного чоловіка, а не цілої Римської республіки — Сенат не схвалив цього агресивного вторгнення, але не був у силі зупинити приватну армію, що наступала з південного сходу.
Цезар, досвідчений дипломат, користувався внутрішніми чварами між галльськими народами, щоб обернути одних проти інших. Добрий стратег, він збирав перемоги у битвах одна за одною. Настільки добрий, що йому вдалося повністю завоювати Галлію, дійти аж до Британських островів і перетнути Рейн у спробі завоювати германські землі.