Її величність кішка
- Автор: Вербер Бернард
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Terra Incognita
- ISBN: 978-617-7646-29-6
- Переводчик: Соломія Мартинович
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Її величність кішка». Краткое содержание книги:
Вже знайома нам кішка Бастет безтурботно насолоджується життям у паризькому помешканні своєї «служниці» Наталі — адже саме так, на думку автора, коти сприймають своїх господарів. Одного разу все раптово змінюється після масового розстрілу в будинку навпроти. У місті все частіше стаються сутички між людьми, всю планету охоплює хаос, з восьми мільярдів людського населення Землі виживає лише один. Міста захоплюють щури, витісняючи людей, котів, собак та інших тварин у гори, віддалені місцини та на маленькі острівці. Усім видам загрожує знищення, орда щурів на чолі з головнокомандувачем Тамерланом, що має доступ до людських знань і технологій, змітає все на своєму шляху.
Доля людства опиняється в руках невеликої групи котів і людей на чолі з Бастет. Амбітна кішка намагається знайти загальне порозуміння і примирити між собою всі види. Та чи справдяться її сподівання?..
Проте у 52 році до нашої ери вождь арвернського племені Верцингеторикс зібрав галльську армію на захист від римського завойовника. Йому вдалось перемогти армію Юлія Цезаря, який тримав в облозі воєнний табір під Герговією.
Натхненний першою перемогою, Верцингеторикс протистояв римлянам у багатьох інших битвах. Та молодому галльському вождю не вдалося втримати фортуну на своєму боці. Йому довелося тікати й переховуватися разом із гарнізоном у 80 000 чоловік в укріпленому таборі в Алезії, розташованій на території сучасної Бургундії-Франш-Конте.
Юлій Цезар, своєю чергою, мав під собою армію в 70 000 легіонерів. Зрозумівши, що він у меншості, римський лідер вирішив не атакувати, а створити дуже складну систему облоги: він наказав збудувати навколо Алезії 35-кілометрову лінію укріплень. Йшлося про рів, 4,5 метри завширшки та 4,5 метри завглибшки, за яким стояла 3,5-метрова стіна, підсилена огорожею. Кожні 25 метрів були розставлені вежі з лучниками.
Перед ровом стояли коли із залізними наконечниками, перед якими були вириті метрові конічні ями з кіллям на дні, сховані під гіллям, щоб туди падали коні. Цезар цим не задовольнився: він наказав збудувати другу таку лінію укріплень. Якщо перша мала на меті завадити атакам Верцингеторикса зі своєї фортеці, то друга мала блокувати можливе підкріплення.
Облога тривала багато місяців. Коли в облеглих закінчились їжа та вода, вони відпустили з табору жінок, дітей і старих. Цезар не дав їм вийти і покинув помирати між двома лініями укріплень.
Галльська армія прийшла на підмогу в кінці вересня. Вона налічувала 250 000 галльських воїнів під командуванням Веркассівелауна, двоюрідного брата Верцингеторикса. Після двох невдалих спроб прориву лінії укріплень, Веркассівелаун перейшов до атаки у ніч проти 26 вересня (затемнення Місяця). Спочатку здавалося, що перемога на боці галлів, та Цезар швидко здобувся на силі й зумів спровадити армію, яка напала на них із тилу. У такий екстремальний спосіб він виграв битву.
Наступного дня прибув Верцингеторикс і попросив про змилування над солдатами, що вижили. Взамін легіонери, які брали участь у битві, отримали в дар як рабів галльських полонених.
Верцингеторикса привезли в Рим, прикували ланцюгами до його ж колісниці й показували як трофей його найгіршого ворога. Кілька років потому його задушили у в’язниці.
Але одним із найбільших досягнень Цезаря, окрім, власне кажучи, воєнної перемоги, була розповідь про цю битву в Записках про Галльську війну. Римляни читали про його пригоди на варварських землях, усіх вразила напружена розповідь, де славнозвісна битва при Алезії стала кульмінацією.
Багато століть потому Записки про Галльську війну залишаються єдиним твором про ці події. Через відсутність галльських літописців, єдина версія історії, яка дійшла до нас, — це версія Цезаря, де він зображує себе як героя цивілізації, яка боролася проти варварства.
Енциклопедія Відносного та Абсолютного Знання.
Том XII
17. Оригінальне рішення
Цієї ночі мені наснилося, що я кохаюсь із самим пацючим королем, відомим вже персонажем із білою шерстю й червоними очима, Тамерланом.
Я легко звабила його уві сні, показавши свій задок.
Я дозволяю йому наблизитись, він кладе мене на підлогу і залазить зверху. На мій превеликий подив, у нього більший, ніж у Піфагора, прутень.
На завершення він каже:
— Разом з тобою ми могли б завоювати весь світ. Об’єднаймося замість боротися одне з одним.
Я знову підставляю йому задок, готова подарувати своє тіло, ми вдруге спарюємось, кішка і пацюк.
На цей раз білий гризун втомлено засинає поруч. Я, скориставшись нагодою, відкриваю йому череп найгострішим пазуром та випиваю ще теплий мозок. Плямкаючи, урочисто промовляю:
— Ви, самці, коти чи то пацюки, так легко дозволяєте маніпулювати собою. Ми, самиці, завжди можемо тримати вас на гачку сексом.
Я доїдаю його мізки, наливаю в череп молока і п’ю білу рідину з білошерстої посудини. Гармонія кольору.
Мене вирвали зі сну дзвони собору Паризької Богоматері. Не гаючи часу, я видряпуюсь на вершечок химери та оглядаю околиці в пошуках причини сигналу тривоги.
Ось вона.
На світанку, коли помаранчеве сонце ще цілує береги, на горизонті з’являються шестеро котів із нічного загону. Вони розіп’яті на двох дерев’яних дошках у формі літери Т, задні лапи зв’язані разом, а передні розведені в різні боки. Вони подерті, покусані, часом здригаються у больових спазмах.