Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури

Закономірно, що Фройд, ідучи за психологікою давнього міфу, комплекс кастрації поставив у центрі едіпового комплексу: несвідома синівська зневага до батька пояснюється неусвідомленим сексуальним потягом до матері. Страх перед батьком має ознаки фалічного страху. На цій інстинктивній основі в епоху романтизму активізується материнсько-батьківський код.

Кастраційні страхи, згідно з Фройдом, відмінні для обох статей: у хлопчика це страх втратити пеніс, комплекс кастрації у дівчинки означає переживання дефекту власного тіла і бажання стати чоловіком. Активізація жіночих кастраційних фантазій, з погляду психоаналізу, стає психологічною основою для фемінізму. З іншого боку, психоаналіз відкриває «головну із причин нарцистичного, сильно пронизаного презирством, негативного ставлення до жінок», вказавши «на походження цього чоловічого презирства із кастраційного комплексу і вплив цього комплексу на міркування про жінку»[118], тобто як про кастровану істоту.

Кастраційна проблематика як значуща чоловіча проблематика розгортається в європейській культурі від античності до наших часів, що зрештою зумовило фіксацію певного характеру, який проявився наприкінці XVIII і в перші десятиліття XIX ст. поколінням поетів-романтиків у європейських літературах. Тлумачити романтиків як покоління з кастраційним страхом пропонують передусім праці З. Фройда, Р. Барта, Е. Берглера, Д. Ранкура-Лаферрьєра, І. Смирнова та ін.

Синівський страх втратити мужню ідентичність стає головним генеруючим фактором у створенні провідного характеру епохи романтизму. Тому романтизм народжується як типово чоловічий дискурс, що виражає один із провідних синівських страхів. Якщо візьмемо за зразок найрадикальніший вияв романтизму в європейських літературах — творчість Дж.-Н.-Г. Байрона (поеми початку XIX ст. — «Паломництво Чайлд Гаролда», «Манфред», «Каїн», «Мазепа» «Дон Жуан» та ін.), то фалічний страх, або страх за статеву мужність, проявляється через культ епатажного демонічного індивідуалізму, пошуки незвичайного героя, що бунтує проти Бога-отця і морального закону, стаючи по той бік добра і зла, культ сексуальності (символічна реакція на загрозу кастрації), тираноборчі та прометеївські мотиви, тобто культ синівського бунту як бунтівливої свободи (за аналогією — вільнолюбний син повстає проти деспотичного батька), оскоплення ненависних елементів у картині світу, передусім це стосувалося всіх тих елементів, які несли неволю, «батьківську» тиранію; відчудження еросу від об’єкта (суб’єкт нарцистично розростається, а еротичні об’єкти розмножуються, тому улюблений герой романтичної епохи — Дон Жуан, який стає відображенням материнського комплексу: множинність жіночих любовних об’єктів, сурогатів материнського образу, втілює пошуки універсальної Жінки-Матері) тощо. Кастраційний визвольний механізм поетів-романтиків має свої відмінності у колоніальної та державницької, тобто сильної у своєму бутті нації. Якщо у творчості Шевченка йдеться про оскоплення російського імперіаліста («москаля»), а загалом імперської Росії на основі пошуку власного коду, то у творчості англійського романтика Байрона — про оскоплення Англії, що робить його вигнанцем і громадянином світу, який прагне прищепити ідею свободи підневільним народам. Так у європейському романтизмі міг написати лише демонічний Байрон: «Коли б моя країна тільки знала, як в світі всі ненавидять її…». Тому в своїй едіповій боротьбі проти Англії, оскоплюючи консервативну батьківську модель світу, він стає поетом Європи, що виражає «космополітичну світову скорботу»[119], пов’язану з демонічним потягом до вбивства авторитарного Бога-отця. На цій основі у його творчості буде осміяна загальноєвропейська батьківська тиранія, імперіалісти Європи, а в поемі «Бронзовий вік» особливо дістанеться російському імператору Олександру І, який «Свободу нищить силами всіма, / Щоб нації не вийшли з-під ярма».