Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури
- Автор: Зборовська Ніла
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Академвидав
- ISBN: 966-8226-36-4
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Код української літератури. Проект психоісторії новітньої української літератури». Краткое содержание книги:
Адресована теоретикам та історикам літератури, літературним критикам, викладачам світової та української літератур, аспірантам, студентам, учителям-філологам. Прислужиться всім, хто цікавиться психоаналітичною інтерпретацією літературних текстів.
* * *
Серія «Монограф»
Не шукайте цього терміна у словниках.
Монограф — це людина, яка невгамовно докопується до світоглядної і наукової істини, небуденно мислить, неординарна у слові, провокує своїми текстами до дискусій і альтернативних досліджень, усвідомлюючи, що право на пошук істини передбачає і право на помилку. Стараннями таких людей твориться писемність людства — єдине, що залишається поза часом.
«Академвидав» сподівається сформувати символічну українську аристократичну ложу науковців, зацікавлених у розбудові національної інтелектуальної традиції. Для цього започатковано видавничий проект «Монограф», покликаний об'єднати авторів наукових праць, які ґрунтовно, сміливо і полемічно досліджують актуальні для сучасності і майбутнього проблеми.
Якщо «світовій скорботі, туманній меланхолії Байрона», яка несла в собі непросвітлену любов до матері й вітчизни, можна протиставити просвітлену батьківську «національну печаль Шевченка»[120], то на матеріалі російської літератури можна простежити цікавий фактор імперсько-російського розв’язання кастраційного романтичного комплексу (творчість О. Пушкіна та його оточення), що постає як імітація Байрона й пов’язується у поезії з приховуванням брутальної садомазохістської сексуальності та презирством до реальної жінки[121], а в громадянській — з маскулінізацією мужності та презирством до колоніальних народів[122]. Оскільки російсько-імперський романтизм, що оскоплює колоніальні нації, постає як перетлумачення антиімперського байронізму, то Леся Українка, прочитавши «Каїна» Байрона і порівнюючи російську романтичну течію з англійською, дійшла закономірного висновку: «І якими тепер мені мізерними здаються усі „москвичи в Гарольдовом плаще“! Ні, з Байрона красти не можна, ним треба бути»[123].
Реалізм як формування батьківського характеру
Активізація мужнього чинника у реалізмі дає змогу здолати романтичний синівський страх смерті, пов’язаний з материнським комплексом та культивуванням інстинкту життя. Якщо у європейському романтизмі людина піднімається у демонізовану або божественну «метафізичну всезагальність», то в реалізмі вона опускається у суспільну структуру[124]. Реалізм виразно актуалізує батьківський код державності, соціальну мужність, характер якої формується суспільним оточенням, соціальними відносинами. Отже, творчий суб’єкт повертається з релігійно-містичного романтичного «неба» на державницьку «землю». Закономірно, що реалізм зароджується у матриці романтизму. Невипадково І. Франко у праці «Інтернаціоналізм і націоналізм в сучасних літературах» (1898) на основі аналізу європейських літератур стверджував, що реалізм і натуралізм формується в лоні англійських романтиків — у творчості Байрона та Шелі.
На реалістичній основі з’явилося флоберівське розуміння «башти зі слонової кості», тобто розуміння літератури як засобу для самовідокремлення з метою пізнання. Для пізнання реаліст обирає науковий і об’єктивний метод. На відміну від дисгармонійного романтика, для нього важлива єдність суб’єктивного й об’єктивного пізнання, у поетиці — єдність форми і змісту (згодом модерністи, відроджуючи романтичну психологію, абсолютизуватимуть суб’єктивне пізнання, центруватимуть форму, а зміст маргіналізуватимуть, і на цій основі постане школа російських формалістів). Оригінальність цілісного реалістичного стилю випливатиме з оригінальної світоглядної концепції: досконала фраза має бути сповна насичена ідеєю, смислом. Так, творячи образ мадам Боварі (роман «Мадам Боварі», 1857), Г. Флобер стверджував: «Мадам Боварі — це я», але об’єктивна манера реаліста давала змогу пізнавати при цьому також жіночу особистість, виховану романтичною (кастраційною) епохою, яка символізувала собою ціле покоління відірваних від «землі» романтиків у реалістичній дійсності буржуазної Франції.
120
Павличко С. Байрон. Нарис життя і творчості // С. Павличко. Зарубіжна література: Дослідж. та критичні статті / Передм. Д. Наливайка. — К., 2001. — С. 255.
121
Розгортання цієї тези подається при аналізі депресивної стадії у зв’язку з творчістю Т. Шевченка.
122
Див.: Пушкин А. С. Клеветникам России // А. С. Пушкин. Избранные сочинения в двух томах. — М., 1980. — Т. 1. — С. 352–354.
123
Леся Українка. Твори: У 5 т. — К., 1956. — Т. 5. — С. 232.
124
Гуковский Г. А. Пушкин и вопросы реалистического стиля. — М., 1957. — С. 15.