Зруйновані зорі

Ми утрьох — я, батько й Анн-Марі — вже понад годину тинялися невеликою вітальнею президентських апартаментів, а зовсім поруч, у кабінеті, засідав імпровізований трибунал у складі прем’єр-міністра Землі Поля Карно, президента Терри-Ґаллії Жаклін Петі та голови Об’єднаного Комітету, адмірала-фельдмаршала Альбера Дюбарі. Зараз у них „на килимі“ був дядько Клод, винуватець нашої халепи. Ну а ми серед гнітючої мовчанки чекали на вирок.

Можливо, хтось інший на моєму місці тільки б радів, що вклепався в цю історію. Наприклад, Гільєрмо дель Торо, схиблений на фізиці хлопець, з яким я навчалася у випускному класі. Зараз він потирав би руки в передчутті того, як замість Сорбони потрапить прямісінько в засекречений дослідницький центр, де кращі розуми людства видають на-гора відкриття, одне дивовижніше за інше.

Авжеж, Гільєрмо був би щасливий. Мабуть, йому б і на думку не спало, що його запросто можуть піддати психокодуванню, після чого він годитиметься хіба що на лаборанта. Але ні, з ним нічого б такого не зробили — у нього справді світла голова, він безумовно стане талановитим ученим і принесе чимало користі науці й людству.

Ну а я? Звичайна собі дівчина, не дурна, але й не ґеній, таких, як я, навкруги хоч греблю гати. Проте й у мене є свої амбіції, свої плани на майбутнє. Я хочу вивчитися і стати зоряним капітаном, як тато. А потім адміралом — і командувати ескадрою. Або цілим флотом. А може, й усіма Військово-Космічними Силами Землі. Як звучить — адмірал флоту Рашель Леблан! Хоча, звісно, мені більше до вподоби звання адмірал-фельдмаршал, та коли вже в земних ВКС його замінили на адмірал флоту, хай буде так. Головне суть, а не назва. До того ж є одна приємна дрібничка: у ґаллійського адмірал-фельдмаршала на погонах чотири зірки, а в земного адмірала флоту — аж п’ять!

От тільки виникла прикра проблема — поміж мною та моєю блискучою кар’єрою вклинилася дядькова необережність. М’яко кажучи, необережність, а якщо називати речі своїми іменами — то дурість і безвідповідальність. З його ласки я довідалася, що ми вміємо проникати в інші ґалактики. Це неймовірно, це приголомшливо, це найбільше відкриття з часів першого міжзоряного польоту. Люди століттями мріяли подорожувати до інших ґалактик, і тепер їхня заповітна мрія, схоже, здійснилася… Але поки це секрет. Секрет, відомий дуже обмеженому колу людей і про який мені, курсантові Рашелі Леблан, дев’ятнадцяти років від народження, знати ніяк не годиться. Проте я знаю — і в цьому моя біда.