Зруйновані зорі

Переконавшись, що всі системи корабля функціонують нормально, я розбудив Лайфа Сіґурдсона, передав йому керування, а сам, відчайдушно позіхаючи, спустився на третій ярус, де разом із житловими приміщеннями для пасажирів були також камбуз із їдальнею. Разом зі мною пішла й Анн-Марі, яка на час затяжного стрибка залишилася зовсім без роботи — зараз не було з ким встановлювати зв’язок і проти кого застосовувати зброю. Навіть коли б у даний момент каналом ішли інші кораблі, ми все одно не змогли б вступити з ними ні в який контакт. Космічні битви в гіперпросторі — це сюжет для дешевих, антинаукових бойовиків.

У їдальні, куди ми зайшли перекусити перед відпочинком, були лише Рашель і Клод Брісо. Вони сиділи за столиком, сервірованим на чотири персони; донька мала трохи заспаний вигляд, очевидно, щойно прокинулась, а її дядько, мій колишній шваґер, був похмурий і втомлений.

Побачивши нас, Рашель махнула рукою.

— Ходіть до нас. Меліса вже приготувала вам обід.

Ми підійшли, привітались і влаштувалися на вільних стільцях.

— А де сама Меліса? — запитала Анн-Марі.

— Понесла сніданок для лейтенанта Сіґурдсона. Певно, ви з нею розминулися.

— Так, розминулися, — кивнув я, беручись до їжі. — Ми спустилися по трапу, а вона, мабуть, скористалася ліфтом.

За цей час Клод Брісо не зронив ні слова й лише мляво кивнув у відповідь на наше вітання. Уважніше придивившись до нього, я помітив, що він не лише втомлений, а ще й п’яний. Причому п’яний добряче. А під очима у нього виразно виднілися темні кола.

— Адмірале, — сказав я, — вам треба поспати.

— Я намагався, — відповів він понуро. — Не вийшло.

— То випили б снодійне.

— Пив. Не допомогло.

— А потім налигався, — докірливо озвалася Рашель. — Коли я зайшла до нього в каюту, він сидів на ліжку й дудлив просто з пляшки. Досі я ніколи не бачила його таким п’яним.

— Досі ніколи… — Брісо похлинувся й закашлявся. — Ніколи не траплялося такого… такої катастрофи. Ви навіть не уявляєте, що сталося.

— Не уявляємо, — погодилася Анн-Марі. — І думаю, нам не належить цього знати.

Він недбало відмахнувся.

— Належить, не належить… Пізно замикати анґар, коли кораблі вже вкрадені. Альви заволоділи цим… джином у пляшці. І випустили його на волю… Дурні волохаті! Вони, мабуть, самі не розуміють, з чим зв’язалися, якими силами грають.

Адмірал замовк і тьмяним поглядом утупився в апетитний бекон на своїй тарілці, котрого він навіть не торкнувся.

— Дядько мені сказав, що ця зброя називається странґлет, — кинула Рашель.