Зруйновані зорі

— Судячи з того, що вони застосували странґлетний запал у Хмарі, — розсудливо сказала Рашель, — їм відомо про небезпеку.

— Так… мабуть. Маю надію, що альви не ідіоти. Були б вони цілковиті йолопи, то підірвали б сонце Ґаббаріса. Тож за Ґалактику поки можна не боятися. Поки що…

Адмірал знову потягся до пляшки. Він явно перетнув ту межу, після якої людина не може зупинитися й продовжує пити аж до нестями. Цілком можливо, що він уже був на „автопілоті“. Його тверезий голос і розсудливі міркування не вводили мене в оману. Я розумів, що таким парадоксальним чином у нього проявилися наслідки сильного стресу. Насправді ж він був п’яний як чіп.

— А от що мене зараз найбільше хвилює, — знову заговорив Клод Брісо, — так це те, звідки у волохатиків узявся странґлетний запал. Випадковий витік інформації? Зрада? Або ж…

— Або вони винайшли самі, — підказав я.

Адмірал кивнув.

— Якщо так, то незабаром альви навчаться закупорювати канали, створять ґлюонну бомбу, відкриють шлях до інших ґалактик, опанують принцип ортоґональних…

Більше нічого він сказати не встиг. Наступної миті Анн-Марі вихопила зі своєї кобури паралізатор і вистрілила. Клод Брісо поточився з наміром бухнутися обличчям у свою тарілку, але тут вчасно зреаґувала Рашель. Підхопилася зі стільця і притримала його за плече, а тоді отетеріло поглянула на Анн-Марі.

— У чім річ? Чому ви це зробили?

Та гірко всміхнулася.

— А ти ще не допетрала? Щойно твій дядько виказав нам найважливішу державну таємницю. Я мусила зупинити його, поки він не вибовкав щось іще.

Рашель тихо ахнула. До неї, нарешті, дійшло.

А я сидів заціпенівши, не в змозі навіть ворухнуся. У моїй голові відлунювали останні слова адмірала. Шлях до інших ґалактик… О чорт! Невже це можливо?…

— Як же так? — розгублено проказала Рашель. — У нього ж мав бути психоблок.

— А він і є. М’який, поверхневий блок, що не деформує психіку й не впливає на розумові процеси. А жорстке, ґрунтовне психокодування послаблює волю, пригнічує ініціативу, притупляє інтуїцію, обмежує уяву. Воно годиться для виконавців, та аж ніяк не для керівників, не для тих, хто ухвалює рішення й віддає накази, кому потрібні всі ці риси — сильна воля і необмежена ініціатива, гостра інтуїція й нічим не скута уява. Адмірал Брісо — один із таких керівників. Його психоблок має лише попереджувальні функції. Щось на зразок дзвоника в голові: мовляв, обережно, це не для чужих вух. Наскільки я розумію, коли стало відомо про застосування альвами странґлетного запалу, твій дядько зопалу вирішив, що всьому гаплик, усі таємниці розкриті, і його блок просто „злетів“. А пережитий шок, сильне сп’яніння та випите снодійне позбавили його решток обережності й розв’язали йому язика. Я від самого початку мала передбачити, що в такому стані він здатен вибовкати зайве. Але мене підвела цікавість, дуже хотілося дізнатись, яку зброю застосували альви. І ось дізналася… більше, ніж слід. — Анн-Марі приречено зітхнула. — А зараз ми стали носіями надсекретної інформації. Крихітної її часточки, але цілком достатньої, щоб ізолювати нас від цілого світу або, ще гірше, піддати глибинному психокодуванню.