Зруйновані зорі

— Ого! — промовила Рашель, дивлячись на дядька широко розплющеними очима. — Зрозуміло…

— Що зрозуміло? — запитав я.

Адмірал посміхнувся і поплескав племінницю по плечу.

— Розумна дівчинка! Відразу здогадалася. — Потім серйозно поглянув на нас. — От уявіть собі ракету. Зовні звичайнісіньку ракету, тільки в її боєголовці знаходиться не термоядерний чи позитронний заряд, а невеликий прискорювач, від роботи якого утворюється странґлет. Крихітний такий странґлетик, масою в мільярдні частки ґрама. Ракета потрапляє в зорю. Ще у фотосфері вона згоряє, а странґлет продовжує летіти, захоплює дорогою зустрічні ядра й стрімко збільшуються. До центру зорі долітає величезний такий странґлетище, що там і залишається, не в змозі подолати ґравітацію. Він швидко росте… дуже швидко… неймовірно швидко. За кілька годин усе ядро зорі перетворюється на странґлет, відбувається колапс, вибух і скидання зовнішньої оболонки.

— Наднова!.. — збагнув я.

— Атож, капітане. Саме це й сталося з сонцем Джейхани. Воно перетворилося на Наднову.

— Жахлива зброя, — приголомшено мовила Анн-Марі.

— Ще жахливіша, ніж ви собі уявляєте. Така, що ми — точніше, наші предки — не наважилися застосувати її навіть для того, щоб уникнути поразки у війні з чужинцями.

— Що? — здивувався я. — Вона існувала вже тоді?

Клод Брісо ствердно кивнув.

— Странґлетний запал був розроблений ще до появи технолоґії керування каналами, ґлюонної бомби… і багато іншого. Тоді ще чимало людських планет боролися з Чужими, щойно було захоплено Землю, і для припинення війни досить було застосувати цю зброю один-єдиний раз… або двічі, не більше. Знищити на острах чужинців одну-дві їхні системи — і вони, цілковито деморалізовані, негайно б капітулювали.

Адмірал устав з-за столу, підійшов до вмонтованого в стіну автоматичного бару й замовив пляшку коньяку. Повернувшись на своє місце, налив собі чарку й випив її залпом, геть-чисто проіґнорувавши обурені протести Рашелі.

— Але тут виявилася одна неприємна обставина, — вів він далі. — Під час вибуху така Наднова разом із сонячною речовиною викидає в довколишній простір мікроскопічні частки странґлету. Вони летять зі швидкістю кілька тисяч кілометрів на секунду, тому до найближчих зірок можуть дістатися лише через десятки років. Кваркова матерія не є абсолютно стабільною, вона поступово розпадається, і за час такого тривалого польоту всі странґлетні скалки випарувалися б у міжзоряному просторі. Здавалося б, треба лише вибрати ціль для удару в розрідженій місцині Ґалактики, щоб напевно уникнути вибухів сусідніх зірок, але… — Брісо похитав головою. — Наші науковці вчасно встановили, що странґлети мають ще одну паскудну властивість: вони спроможні відкривати канали першого роду й здійснювати гіперпросторові переходи. При цьому вони функціонують як малопотужні резонансні ґенератори. Чому — я так і не второпав. Це якось пов’язано зі слабкою взаємодією. А густина странґлетних часток після вибуху досить велика, щоб через кожен із каналів пройшло їх щонайменше кілька сотень мільйонів. І вже через десяток годин ця зараза потрапить в усі сусідні системи.