Зруйновані зорі

Це він так пожартував. Ха, зовсім не смішно…

— А що буде з нами? — нетерпляче запитала я.

— З тобою і твоїм батьком хочуть ще поговорити, перш ніж ухвалювати рішення. А вас, фреґат-капітане[1], — звернувся він до Анн-Марі, — переводять у безпосереднє підпорядкування Об’єднаного Комітету. З цієї миті ви співробітник Управління Спеціальних Операцій. Наскільки я знаю, півроку тому ви подавали відповідний рапорт.

— Так точно, адмірале!

Від цієї звістки обличчя Анн-Марі проясніло. Воно й зрозуміло: адже Управління Спеціальних Операцій, а коротше УСО, виконувало найскладніші й найважливіші завдання, до яких не залучали людей з обмеженою ініціативою і слабкою мотивацією. УСО було елітним підрозділом розвідки й контррозвідки, а отже, психокодування Анн-Марі не загрожувало. До речі, мій батько (тобто перший батько — Жофрей Леблан) служив якраз в УСО.

Дядечко силувано посміхнувся.

— А де ваше „дякую“? Бо ж саме мій довгий язик дозволив вам отримати це призначення… Втім, я жартую. Питання про ваше переведення і так було фактично вирішено.

Лише зараз я зауважила, що він поводиться трохи дивно. Аж надто збуджений, очі його гарячково блищать, а зіниці неприродно розширені.

— Що з тобою, дядечку? — стурбовано запитала я. — Тобі дали „наркотик правди“?

— Ні, просто ейдетик. Щоб освіжити мою пам’ять. Я дослівно переповів нашу тодішню розмову, і вони переконалися, що більше ніяких секретів я вам не виказав.

— Лише почали говорити про щось, що починається зі слова „ортоґональні“, — зазначила Анн-Марі.

Дядько кивнув.

— Це я також пригадав. Якщо точно: „опанують принцип ортоґональних…“ — а тоді мене відключили. Та ви нізащо не здогадаєтеся, про що йшлося. Навіть якби я встиг сказати й друге слово, вам би це нічого не дало. Термін не надто вдалий… гм, чи, навпаки, дуже вдалий. Це ще як подивитися.

— Зате про інші ґалактики ти сказав прямо й недвозначно, — додала я.

— Це не така критична інформація. Найбільше ми боялися, що я мимохідь обмовився про щось таке, з чого ви згодом могли б зробити… м-м, небажані висновки. Та, на щастя, все обійшлося. А щодо інших ґалактик, то вам відомий лише сам факт, без жодних конкретних деталей. Ви повірили мені тільки тому, що я обіймаю високу посаду в керівництві й маю доступ до державних таємниць. Якщо ви розкажете про це своїм друзям, знайомим або родичам, вони, можливо, також повірять вам, але з чималою часткою скептицизму. А далі це вже піде як звичайні чутки й плітки разом з багатьма небилицями про наші секретні відкриття та розробки.

— Ми нікому не скажемо, — запевнила я.

Дядько Клод усміхнувся.

— Я в цьому не сумніваюся, люба. Просто змалював гіпотетичну ситуацію… А втім, не таку вже й гіпотетичну. Кілька разів був витік інформації, що буцімто ми навчилися відкривати канали третього роду. Особливого резонансу ці чутки не викликали — їм не повірили, і вони швидко вщухли. Наше суспільство давно звикло до різної дезінформації. Усе це я веду до того, що вам не загрожує глибинне психокодування.