Легенда про безголового
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-2961-15-7
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Легенда про безголового». Краткое содержание книги:
Вiд буденностi тону, з якою це промовив Бондар, мене трошки пересмикнуло. Паралель вималювалася вiдразу, i, вiдчувши це, директор музею не дав себе перервати.
— Голову месник забрав iз собою. Безголове тiло лежало пiд деревом майже добу. Коли його знайшли, ховали тихо, в закритiй трунi, були лише близькi родичi. Доля Кошелiвця так i лишилася невiдомою, а ось рiд Ржеутських пiсля того наче хто прокляв. Спочатку дуже швидко згорiв вiд сухот Янош, славний, до речi, вiдмiнним здоров'ям. Пiсля того злягла мати. У Ржеутських було ще троє доньок, усi вони вийшли замiж. Але одна не могла народити, болiсно переживаючи викидень за викиднем, дiти другої починали хворiти, а дiти третьої не мали щастя в особистому життi. А головне, — Бондар пiдiйшов до мене майже впритул, — люди почали бачити привида. Безголова постать у темному плащi, за переказами, блукає довкола маєтку i шукає свою голову, бо мається душа забитого Ржеутського: без голови анi в рай, анi в пекло не потрапляє. I якщо трапиться хтось поруч, якщо занесе когось нечистий до околиць маєтку — одразу голова з плечей. А оскiльки свою голову привид нiколи не знайде, то приречений маятися вiчно.
— Ви натякаєте…
— Дослухайте, трiшки лишилося. Нащадки Ржеутських волiли в родовiй резиденцiї не жити, в крайньому разi — не надто часто тут бувати. Так усе поволi почало занепадати, челядь крала, за маєтком не доглядали, потiм — революцiя, нацiоналiзацiя, тiльки, що характерно, довго в колишньому панському маєтку нiчого не протрималося. Легенда про Безголового живе, Ларисо, вже двiстi рокiв. Тiльки в нас її не люблять згадувати. Саме тому менi важко знайти бажаючих вiдбудувати маєток Ржеутських у його первiсному виглядi. Ну, тепер можете висловлюватись.
Тепер зрозумiло, чому Бондар не хотiв розповiдати цю казку оперовi карного розшуку. Не зрозумiють — ще м'яко сказано. Тiльки страшилок не вистачало… А я, значить, людина нейтральна i в дискредитацiї роботи мiсцевої мiлiцiї не зацiкавлена, тому менi можна слухати i робити висновки. Чого тут, до речi, думати?
— Вважаєте, хтось наслухався похмурих легенд i рубає людям голови, аби на привида подумали?
— Жартуйте та iронiзуйте, скiльки собi хочете, — вiн якщо й образився, то ледь-ледь.
— Трапилося це двiстi рокiв тому, я розкопав легенду i навiть робив кiлька публiкацiй в обласнiй пресi. Мiж iншим, вони мали свого читача i певний резонанс. Тому перша думка, яка спала вам i народиться в мiлiцейських мiзках: є божевiльний, який начитався газет, пропустив усе це через себе, перейнявся й рубає голови випадковим людям. Я правий?
— А хiба не так? — парирувала я.
— Нiби так. Навiть швидше за все, що так. Я, знаючи легенду про Безголового, сам би так подумав. Аби не мав вiдомостей бiльше, нiж щойно розповiв вам. I бiльше, нiж сам друкував у пресi, — Бондар знову витримав театральну паузу. — Знаєте, звiдки я дiзнався про цю легенду? Про те, що двiстi рокiв назад такi подiї мали мiсце i люди говорили про примару без голови?
— Ви, Анатолiю, вчений, — ввiчливо вiдповiла я. — I я не можу знати, звiдки ви, вченi люди, берете таку унiкальну iнформацiю.
— Звiдти ж, звiдки i юристи, — чергова пауза, нарештi — остання: — Я прочитав її в матерiалах однiєї кримiнальної справи, однiєї з небагатьох, що вцiлiла пiсля розгрому та пiдпалу архiвiв кримiнальної полiцiї губернського мiста Кам'янця в 1918 роцi. Сто рокiв тому тут, у Ржеутовому Яру, неподалiк вiд проклятого маєтку Ржеутських, один за одним знайшли три чоловiчих трупи з вiдрубаними головами. I серед протоколiв та рапортiв є папери, де занотованi покази очевидцiв, якi нiбито бачили безголову примару. Коли дiйшло до того, звiдки вона взялася, хтось iз старших людей пiд протокол розповiв жандарму цю стару легенду. А скiльки трупiв iз вiдрубаними головами маємо ми тут? Поки що два?
Друга половина дня виявилася багатою на подiї.
Вiдбитки пальцiв на Бiблiї i на музейнiй брошурi спiвпали з «пальцями» невiдомого, який лежав у мiському морзi, прикритий зверху простирадлом. Другою жертвою таки справдi виявився Едуард Сизий, київський журналiст, шанувальник iсторiї та повiй. Або людина, яка видавала себе за Сизого.
Втiм, це припущення вiдпало. У Києвi за адресою, вказаною в реєстрацiйнiй книзi готелю «Подiлля», справдi проживав громадянин Сизий.
Мешкав сам — iз дружиною розлучився чотири роки тому. Завтра зранку вона приїде сюди впiзнавати безголовий тулуб. Тома мусила її зустрiчати, тому пiшла спати рано i з хворою головою. Мiсiя їй випала не з легких. Нехай колишня, але все ж таки — дружина, повинна уважно роздивлятися безголову жертву, а поруч — слiдча, так само не стара ще жiнка, завдання якої — не просто витримати цю процедуру, а й потiм по можливостi спокiйно побесiдувати з гостею.