Соло бунтівного полковника. Вершина
- Автор: Сахно Анатолій Іванович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Ярославів Вал»
- ISBN: 978-617-605-043-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Соло бунтівного полковника. Вершина». Краткое содержание книги:
Тут є все: вічні загадки життя, смертельні ризики і безглуздя смерті, благородство ідеалістів та інфекція цинізму; тут є карколомні сюжетні ходи, гостра інтрига.
Це роман-смерч. З роману б’є несамовита енергія зла й підлості, він перейнятий катастрофальними передчуттями. Але в ньому й тонко жебонить надія, що людина вистоїть проти всіх нелюдських спокус і випробувань, якщо…
— Тож мені й захотілося якимось чином більше акцентувати увагу на тому часі й перекинути місточок до сучасності, поєднати ці дві епохи, в яких живуть і діють герої кількох поколінь, — погляд Сашка в цей час був замріяним, наче він був десь далеко-далеко, можливо, в тій епосі, про яку говорив. — Але обсяг навіть роману не безмежний. Усе треба стисло викласти, інакше — нецікаво буде читати. А взагалі-то я отримую величезне задоволення від самого процесу вивчення цих матеріалів.
— Ми історії по-справжньому не знаємо, — підтримав письменника Богдан Данилович. — Те, чого вчать у школі, - жалюгідна подоба науки.
— Авжеж. Здавалося б, життя майже закінчується, навіщо тобі знати, що було на початку XX століття, тобто сто років тому? Ні, цікаво! Та й потрібно було для роману…
— Олександре, скажи правду: скільки років ти пишеш оцей свій роман?
Сашко Тесля відповів не зразу. Здавалося, він щось підраховував, згадував, оцінював, щоб сказати максимально точно, не збрехати, не схибити. Але в цей час він думав зовсім про інше. Сашко вже твердо знав: щоб написати щось талановите, треба неймовірно страждати. Або, точніше, перестраждати. Якщо в художника не було в житті чогось такого, що пошматувало б його серце й розкраяло душу — жодного путящого твору, чи вірша, чи роману, чи картини з-під його руки не вийде.
— Усе життя, Богдане Даниловичу, все життя. І боюся напророчити, але мені іноді здається, що я мій роман писатиму до своєї кончини.
— Та що ти таке говориш!
— Справді. Іноді, думаючи про той час, коли візьму в руки сигнальний примірник віддрукованого твору, я не можу уявити собі, як це буде. Більше того, не маю жодного передбачення, не можу навіть приблизно спрогнозувати, як сприйметься мій роман. Що про нього скажуть люди, як перемиватимуть кісточки недруги й стримано хитатимуть головами доброзичливці. Словом, я не бачу тих картин майбутнього. Це єдине в моєму житті, чого я не можу чітко уявити. Тому…
— Тому, — перебив Сашка Богдан Данилович, — ти зобов’язаний швидше дописати свою нетлінку, дати прочитати мені й почути щирі критичні зауваження. О, я вмію критикувати. Ти ще не знаєш, як я це вмію робити. А ще можеш попередньо дати почитати своєму приятелю Іванові Цюбі. Хто-хто, а він у цьому неперевершений професіонал.
8
Краще б Зорій цього не казав. Тесля враз спохмурнів, замкнувся в собі й до кінця розмови проронив лише кілька слів. Богдан Данилович зміни в настрої письменника помітив не зразу, дійшло до нього це лише в кабінеті, коли він проаналізував розмову з Теслею. А поки що Зорій, нарешті, сказав, навіщо покликав Сашка на зустріч.
— Ми з тобою, скільки спілкувалися, не раз обговорювали ситуацію щодо політичних подій у нашій країні. І позаяк ми одне одному довіряли завжди (сподіваюся, довіряємо й тепер), то обговорення ті були цілком відвертими. Іноді наші висловлювання межували з незамаскованим політичним фолом. Особливо не боявся висловлюватись я. Ти пам’ятаєш, що найбільше діставалося від мене нашій недолугій владі. Спочатку ти навіть думав, що це з мого боку провокація.
Тесля хотів було щось сказати, але Зорій жестом його зупинив, мовляв, не перебивай.
— Пам’ятаєш, який надзвичайний, я б навіть сказав, небувалий авторитет і вплив у суспільстві мала наша інтелігенція наприкінці 80-х — на початку 90-х років уже минулого століття. Усі політичні ініціативи виходили з надр еліти нації. Яка ейфорія панувала в самому її середовищі! Письменники, вчені, особливо гуманітарної сфери, колишні дисиденти, зокрема ті, які пройшли тюрми й табори, саме вони були силою, що генерує й рухає передові ідеї та ініціативи українського державотворення. Чимало їх стало потім народними депутатами, міністрами, керівниками на інших високих посадах.
На жаль, після карколомного впливу на події в Україні через деякий час цих людей поступово, як то кажуть, «витіснили з процесу». Владу і вплив у державі знову перебрали колишні комуністи й комсомолята. І ось уже протягом останніх п’яти-восьми років творча інтелігенція перебуває на марґінесі основних подій. Чи не здається тобі, що час виводити її знову на арену боротьби? Боротьби за спасіння духовності й культури, спасіння нації, держави взагалі?
9
Сашко Тесля мовчав. Усе, про що зараз казав полковник, було десь далеко-далеко від письменника. Перед очима стояв образ Цюби. Іван Миколайович дивився на Сашка й не говорив ні слова. Але в його очах Тесля читав докір і осуд. Зорій же сприйняв мовчання письменника як можливе нерозуміння того, про що говорив Богдан Данилович. Тому й, не дуже переймаючись задумливістю Сашка, вів далі.