Соло бунтівного полковника. Вершина

— Я зараз розповім тобі дещо таке, про що мало хто нині знає.

— Може, не треба? — тільки й спромігся за весь час промовити Тесля.

— Треба, Олександре, треба. Те, що відбувається нині в нашій країні, інакше, ніж злочинним шабашем, не назвеш. І якихось реальних позитивних змін, кажу тобі, навіть у перспективі не передбачається. Тому в країні з’являються сили, які дедалі більше схиляються до того, що треба не лише започатковувати боротьбу з окремими негативними проявами, а оголосити справжню війну безладу й узагалі злочинній владі. І допоможе цим людям у війні не хто інший, як наша інтелігенція, яка вже скучила за активними діями. Саме інтелігенції пропонується знову взяти на себе ідеологічне забезпечення нашої праведної боротьби. Чому я кажу «нашої», бо я вже тривалий час активно займаюся організаційною роботою і є одним з ініціаторів цієї боротьби. Наша група поки що невелика, але люди, які ризикують своїм і своїх близьких життям, дуже сміливі й віддані високій меті. А наша мета — змінити владу й навести в державі порядок.

— Десь я це вже чув, — мляво сказав Сашко.

— Олександре, я тебе розумію. Ти творча людина. Ти зайнятий своєю улюбленою справою, тобі не хочеться знову, як багато років тому, робити таке, що тобі не характерне. Але зараз не можна стояти осторонь. Тому прошу допомогти нам. Звичайно, це справа добровільна. Але без таких людей, як ти, здійснити плани буде важко.

— Що я мушу робити?

— Треба всього-на-всього розказати своїм друзям і добрим знайомим, що в Україні є група людей, які прагнуть врятувати країну від корупціонерів та інших злочинців. І коли ви (і ти, і твої друзі) помітите паростки спротиву і зрозумієте — це саме те, про що я отут розповідав, ви маєте підтримати публічно нашу боротьбу. Виступ у газеті чи по телебаченню таких авторитетних людей, як, наприклад, Ігор Юхановський, Левко Лук’янченко чи той-таки Іван Цюба, додасть упевненості й наснаги борцям за справедливість, спонукає інших до цієї боротьби.