Янові скарби

І Пітер спустився в каюту, а Керол лишилася на палубі, задоволено гріючись під променями вранішнього сонця.

Пітер стомився дужче, ніж йому здавалося, і незабаром міцно заснув. Проспав він цілих п'ять годин і прокинувся тільки тоді, як Джіл увійшла й розбудила його, сказавши, що ленч ось-ось буде готовий. Глянувши в ілюмінатор, Пітер здивувався — вони були вже в Детчені, пройшовши добрих півдороги до Тедінгтона. Свіжий після сну Пітер хутко скочив з койки.

Як і передбачала Джіл, ленч був точнісінько такий, як і минула вечеря, і Майкл ще раз подумав про рибальські снасті.

— Чи встигнемо ми в Тедінгтон, поки магазини не зачиняться? — спитав він, стоячи за штурвалом й уминаючи бутерброд.

Пітер глянув на годинник:

— Навряд. У мене є така пропозиція: ти і Джіл зійдете в Стейнсі, поїдете в Тедінгтон поїздом, накупите там в магазинах всякої всячини і зачекаєте нас. Ми з Керол самі впораємося на катері.

Проте ні Джіл, ні Майкл не виявили щодо цього плану особливого ентузіазму.

— Не розумію, навіщо нам залишати катер? Адже на річці так цікаво!

— До того ж, — підтримала його Джіл, — нам потрібна морська карта, а ми можемо купити не таку, як треба. Однаково доведеться десь зупинятися, щоб узяти гроші з ощадних книжок. Хіба не можна де-небудь причалити; і зробити все одразу?

Ця пропозиція видалася всім розумною. Шкіпер погодився, що на великій швидкості вони можуть встигнути в Кінгстон до закриття магазинів. Так і зробили. Пітер став замість Майкла біля штурвала, збільшив швидкість на один вузол, і десь після п'ятої години вечора вже промчали повз Гемптон Корт. Інколи рибалки в плоскодонках кричали їм зменшити швидкість, бо їх дуже гойдало на хвилях від катера, але Пітер удавав, що не чує їхніх криків. Він бачив, що хвилі не такі великі, щоб потопити плоскодонки, а якщо рибалок і погойдає трохи — його це не дуже обходило. Після того випадку з Джіл і Керол він взагалі не відчував особливої приязні до рибалок. Воно, звісно, зовсім нерозумно через одного злоститися на всіх рибалок — Пітер усвідомлював це, — але такий тоді був у нього настрій.

Відвівши «Норця» трохи вище електричної станції, Пітер причалив до берега. Гроші в ощадкасі видали незагайно. У магазині для моряків їм швидко підібрали волосінь, пачку гачків та грузил, а також подали цілу папку морських карт. І хоч уся команда протестувала, що він так багато витрачає грошей, Пітер, уважно переглянувши їх, вибрав карту гирла Темзи і карту Ла-Маншу від Булоні до Флісінгена.

— Карти коштують сімнадцять шилінгів шість пенсів кожна! — жахнулася Джіл. — Та ще дванадцять шилінгів і шість пенсів за рибальські снасті. Це ж сила грошей!

— Все це правильно, — погодився Пітер. — Але якщо ми заблукаємо, карта стане нам у більшій пригоді, ніж дві дюжини банок джему за ці гроші.

— Згоден, згоден, — підтримав його Майкл. — В усякому разі я стільки наловлю риби, що це покриє витрати. От побачите!