Янові скарби
- Автор: Пилкингтон Роджер
- Год: 1975
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Надія Боровик
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Янові скарби». Краткое содержание книги:
У «Янових скарбах» він розповідає про те, як четверо англійських школярів натрапили на слід голландських національних скарбів, що зникли під час гітлерівської окупації. Діти вирушають на пошуки їх. Дорогою до Голландії юним сміливцям довелося зазнати чимало небезпечних пригод.
— Майкл! — здивувалася Керол. — Як, ти тут?.. — Вона кинула йому канат з петлею, і Майкл надів її на кнехт.
— Я подумав, що так можна допомогти, — сказав Майкл трохи винуватим тоном. — Відстань тут коротка, я вискочив на берег, поки ви стояли в Кліві, і прибіг сюди стежкою, щоб підготувати шлюз.
Керол розсміялася.
— Дуже мило з твого боку, Майкле, тільки… Ти хочеш сказати, що біг берегом у самій піжамі?
— Та ще й босий! — з осудом додав Пітер. — А ми собі думаємо, що він спить.
— Я знав, що ви так думаєте, — відповів Майкл тріумфуючи. — А я не спав.
— Та вже бачу. — Пітер силкувався говорити суворо, але це йому ніяк не вдавалося.
— Вибач мені, Пітере, — мовив Майкл, натискаючи на держак, щоб зачинити ворота. — Я тільки хотів вам допомогти, правду тобі кажу.
Пітер не втримавсь і розсміявся.
— Ну, що ж, ти таки допоміг — заощадив нам не менше десяти хвилин. Тільки тобі й справді не варто цього робити тоді, коли належить спати.
— Гаразд, Пітере, я більше не буду, — запевнив Майкл і усміхнувсь.
— Так-таки й не будеш? — спитала Керол, допомагаючи йому натискати на важіль.
— Не буду, слово честі! — відповів Майкл. — Та й до наступного шлюзу бігти далеко.
Опівночі «Норець» пропливав повз Пенборн, а Майкл справді вже спав. Спала також і Керол на лавці в стерновій рубці. Лише Пітер пильнував, стоячи за штурвалом і невідривно дивлячись уперед. Хоч він і добре знав річку, але часом важко було відрізнити справжній берег від чорних тіней, які кидали на воду прибережні дерева чи пагорби. У нього заболіли очі, він стомився, і коли завиднілися обриси мосту на греблі — аж зрадів. Він знав: щоб підійти до шлюзу, треба обігнути два коліна річки, весь час тримаючись лівого берега. На його щастя, ворота були відчинені, і Пітер увів катер прямо в шлюз. Керол навіть не поворухнулася, отож Пітер вирішив не будити її, а самому впоратися з шлюзом. Він вирішив також не зачиняти за собою нижніх воріт і, проскочивши попід мостом, на якому брали плату за проходження суден, вийшов там, де річка широко розливалась, огинаючи підніжжя горбів на своєму шляху до Мейплдергема.
Але в наступному шлюзі не так просто було вибратися на берег, і Пітерові, хоч як жаль, а довелось розбудити Керол. Вона підвелася, потяглась і розгублено огляділася.
— Пробач мені, Пітере, — мовила вона, коли нарешті зрозуміла, де вони. — Я не думала, що так розісплюся. Це наступний шлюз?
— Ні, це вже другий після Кліва, — відповів Пітер. — З першим я легко впорався сам.
— Але ж ти повинен був розбудити мене! — Від прохолодного нічного повітря її пробирав легкий дрож. — Що мені робити?
Пітер докладно пояснив їй: він підведе катер носом до стіни, а Керол має видертися на неї, на нижніх воротах підняти вгору білі головки, а на ближчих — червоні і, коли шлюз наповниться водою, відчинити ворота.
— Цей шлюз великий, — сказав він, — Боюсь, що тобі доведеться попоходити навколо нього, а якщо він ще й порожній, то довгенько чекатимеш, поки наповниться водою.
Висадивши Керол благополучно на берег, Пітер одвів «Норця» від воріт до причальних стовпів і прив'язав його. «Керол ще довго морочитиметься з цим шлюзом», — подумав він і спустився вниз, щоб закип'ятити чайник і заварити чай. Час від часу він висовував голову з люка і перевіряв, чи не відчинила Керол шлюз. І як же він здивувався, коли, принісши нарешті до стернової рубки тацю з чаєм, побачив, що не тільки ворота шлюзу ще зачинені, а й три білі головки ближчих воріт все ще стирчать вгорі.
— Хай йому біс! — пробурмотів Пітер. — Це ж не так уже й важко. Чого ж вона не…
Нараз він почув пронизливий крик. Не барячись ані хвилини, Пітер поставив тацю, вискочив із стернової рубки, схопив на кормі рятівний круг з мотузкою і, стрибнувши що було сили, опинивея в очеретах біля самого берега. Ноги загрузли в багнюці по кісточки, але в одну мить він вибрався на берег і помчав до шлюзу.
— Керол! — крикнув він. — Керол! Де ти?
Знову пролунав крик. Цього разу він почув виразне «Рятуйте!», яке долинало звідкілясь знизу, від нижнього кінця шлюзу. Пробігаючн вздовж стіни, він перечепився через кнехт і впав на гравій, але ту ж мить підхопився на ноги. Серце йому тривожно калатало в грудях.
— Керол! — закричав він. — Тримайся, я тут!
У самому кінці шлюзу він нахилився, але нічого не міг розгледіти.
— Рятуйте! — знову долинув крик, цього разу ледь чутно, нерозбірливо. Здавалося, кричать внизу, прямо під ним.
Тримаючи рятівний круг за мотузку, Пітер кинув його в темряву шлюзу.
— Хапайся за круг, Керол! — гукнув вій, намагаючись перекричати ревіння води, що падала десь недалеко з греблі. — Крикни, коли вхопишся за круг, і я підтягну тебе до сходів.