Янові скарби

Пітер щодуху помчав до верхніх воріт, опустив гам заставки і одразу ж повернувся. Через півхвилини, які здалися йому цілою вічністю, він відчув, що туго натягнена мотузка ослабла — то Керол витягла ногу з отвору в заставці.

— Тепер усе гаразд, Пітере! — гукнула вона.

Тоді він одв'язав мотузку і почав повільно підтягати Керол до схотів. Потім обережно зійшов слизькими східцями до води, подав Керол руку і помаленьку повів її вгору на стіну шлюзу.

— Я сама винна… — почала була Керол, але Пітер, витягаючи рятівний круг, перебив її:

— Ш-ш! Нема нічого легше в світі, як упасти в темряві. Ходімо скоріше на катер, там зможеш витертись і переодягтися.

— Мені здалося, що стіна шлюзу раптом десь зникла, — пояснювала Керол. — Я впала у воду біли самого краю, але течією відтягло мене від стіни і понесло вниз. Я навіть не встигла опустити нижні заставки. Я боролася з усіх сил, щоб триматися якомога далі від воріт.

— Ти правильно робила, — похвалив її Пітер. — Інакше тебе могло відразу ж затягти. Ти трималася молодцем!

Мокрий одяг обліпив тіло Керол, вона вся тремтіла від холоду.

— Ти зараз хочеш ввести катер у шлюз? — спитала Керол. — Я допоможу тобі, а потім переодягнуся.

— Ні. Хай це буде нам наука — не варто більше ризикувати. Якщо ми встанемо на світанку, то на сьому чи восьму годину ранку доберемось до Генлі.

Тримаючи в руках мотузку, Пітер накинув рятівний круг на ніс «Норця» і поступово підтягнув його до берега. Потім стрибнув на борт, подав руку Керол, і за мить вона була вже на катері.

— А тепер швидко скидай з себе мокрий одяг і — на койку, — мовив Пітер. — Я принесу тобі чай. Він давно готовий, але ще, мабуть, гарячий.

Керол була вражена.

— Ти що, приготував чай на випадок, якщо я впаду у воду?

Пітер усміхнувся.

— Ні, не зовсім так. Я просто подумав, що ти залюбки вип'єш чаю, навіть якщо і не впадеш у холодну купіль.

Керол лежала на койці, коли Пітер навшпиньках прокрався до каюти з чаєм у руках, але Джіл уже прокинулась, отож вся ця обережність була ні до чого. Вони сіли на край койки, де лежала Керол, і Джіл допомогла подрузі просушити волосся, старанно витираючи його рушником. Пітер вислизнув з каюти і дістав з буфета ще одну чашку. Незабаром Керол зігрілася і почувала себе зовсім добре. Але Пітер стомився і, хоч нікому не казав про це, нога в нього таки добре боліла — якраз у тому місці, де вдарився, спіткнувшись об кнехт. Невдовзі він став позіхати і мало не заснув над своєю чашкою.

— Піду відпочину трохи, — сказав він, підводячись. — На добраніч, Керол! На добраніч, Джіл!

— На добраніч, Пітере!

Джіл ще трохи посиділа у Керол на койці.

— Я рада, що все так скінчилося, — мовила вона. — Могло бути й гірше — в темряві дуже небезпечно.

— Ти знаєш, — почала Керол, — я не думала, що Пітер такий. Як він вів катер у темряві — просто диво. Я нічогісінько не бачила, а він ні разу не збився з курсу. І якось здогадався, що я упала в шлюз. А як поставився до цього? Спокійно, розважливо, без зайвих докорів — дуже мило… Коли він сказав, що нам доведеться йти в море на «Норці», я спочатку навіть трохи перелякалася. А ти?

— Я теж, — зізналася Джіл.

— А зараз я вже не боюся, — вела далі Керол. — З таким шкіпером, як Пітер, можна бути спокійною де завгодно.

Прокинувшись, Керол побачила біля себе Пітера. Вона хутко підвелася й відразу помітила, що койка Джіл порожня.

— А де Джіл? — сонно спитала вона.

— В камбузі, готує тобі сніданок.

Керол протерла очі.

— По-моєму, час уже вставати й рушати в Генлі.

Пітер розсміявся.

— Глянь! — покликав він, розсунувши завіски на ілюмінаторі. — Що ти бачиш?