Юність Василя Шеремети

Сьогодні Василь весь занурений у Юлія Цезаря. Нічого він не бачить і нічого не чує. Настуся глянула, як звичайно, в його бік, він не звів голови і не кивнув їй на привітання. Він її не помітив. Вона пішла до себе, але по часі повернулась. Йде між рядами лавиць, всі на неї дивляться. Йде просто до Василя.

— Пане Василю, — почув він над собою її голос. Від несподіванки весь здригнувся. В обличчя вдарила кров. Звів на неї очі, але щоб заховати хвилювання, щоб втримати себе в межах пристойности (тож всі дивляться!), він намагається бути байдужим.

— Прошу, панно Настусю! — відповів він і підвівся.

— Я хотіла передати вам оце... Хочу знати вашу думку... Але не подумайте чогось “предразсудочного”... — Вона так і вимовила “предразсудочного”... А потім повернулась і спокійно пішла собі.

Євгена десь не видно. Де він вештається? Він, власне, ніде не вештається. Він весь час чапить на ґанку і видивляється. Його цікавлять двері четвертої кляси. Дивиться на них без перерви. Його також не переймає галас у роздягальні. Даремно. Він, бідачисько, нічого не побачив, чого хотів. Немає їх... Дідько знає, де вони стирчать, а можливо, їх зовсім сьогодні немає в школі. Євген вистояв до самого кінця, аж поки Павло не закалатав у свій надтріснутий дзвінок. Тоді тільки пішов до кляси і сів на своє місце.

Перша лекція з хемії. Семен Іванович. Дуже приємно. Щось оповість такого, чого ще ніхто не чув. Щось перейде в щось, якась одна літера зробиться іншою літерою, якийсь один газ стане іншим газом. Не має він лябораторії. Дарма. Він надолужує все словами, рухами своїх довгих та гнучких рук. Волосся весь час спадає йому на чоло, а руки у крейді, і він мусить помахом голови підкидати його. Його добрячі сині очі весело бігають і по-юначому блищать. Напише якусь формулу і радіє, а з ним радіє ціла кляса. Всі переймаються тим, що ось вода є “га-два-о”, — водень є “га” і здобувають з допомогою Кіпового приладдя, що ось бачимо його на рисунку — три міцностінні, одна над одною, кулясті баньки (1, 2, 3), в долішній є цинк, у горішній хлоридна кислота... — Ах, яка шкода, що не можемо це проробити на досліді! Так. Усі шкодують разом із Семеном Івановичем. Всі тільки чують слова: реакція, перетворення, складник; цинк плюс “два-га-хльор” дорівнює... Слова, слова, слова і тільки слова.

Василь Шеремета сьогодні неуважний. Що з ним? Звичайно, він любить спостерігати захоплені рухи Семена Івановича. Сьогодні він тримає під лавицею два папірці, списані рівним, гарним письмом. Йому хочеться їх перечитати, але побіч той осоружний Євген. Він завжди дивиться не туди, де треба.

Дзвінок, і перерва. Наступна лекція — українська література. Треба було б перечитати про Івана Вишенського. Все-таки він був цікавий дивак. Раз Іван Франко морочив собі ним голову, то тим більше варто поморочити її і Василеві. Але Василь має в руках два папірці. Куди б його сховатися? Немає місця, немає кута. Все запхане до останнього сантиметра. Євген зривається і тікає, мов опечений... Куди це він квапиться? Василь не має часу сушити собі тим голову. Лишається на лавиці, виймає підручник Радзикевича і старанно читає: Жду тебе — не діждусь! — читає Василь. —