Юність Василя Шеремети
- Автор: Самчук Улас Алексеевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Знання
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Юність Василя Шеремети». Краткое содержание книги:
Трохи згодом доводиться погодитися, що вони застудилися. Це ніяк не входило в їхні розрахунки, хоча це може їх і врятувати. Деякий час вони змагаються, але дарма. Євген виразно чує потребу лягти, і тут не поможуть ніякі викрути. Трохи згодом вони обидва у ліжку. Євген на своїй канапі, Василь на свойому складаному на кроснах, як він казав, катафалку.
Коли підвечоріло, до них з грюкотом увірвались Прихода й Козенко. Обидва мокрі, розчервонілі.
— А це ж що? — питає Прихода й дивиться то сюди, то туди... — Невже хворієте?
— Здається, хворіємо, — каже Василь...
— Ну, ну, ну... Не прикидайся дурником, — втручається Козенко. Прихода побачив на столі Василевий зшиток і, не питаючи, узяв його до рук...
— Заборонено, — каже Василь.
— Заборону скасовано.
Підскочив Козенко:
— Покажи, покажи! Щоденник? Читай! — швидко заговорив він. Прихода встиг одвернутися.
— Чекай, — каже він. — Не лізь поперед батька... Почитаємо, письменні... І він розгортає зшиток.
Василь зривається з постелі, накидається на Приходу і вириває зшиток з рук. При тому розриває руду обкладинку.
— І що за ідіотські жарти! — з серцем вимовив він.
Потім ліг назад до ліжка і заховав зшиток під себе. Був незадоволений і сердито мовчав. Євген мовчки посміхається. Прихода та Козенко здивовані. Вони ще не бачили Василя таким.
— Дивись, дивись, — підморгує Козенко. — Зевс Громовержець...
— Прошу тебе затриматися з твоїми жартами, — виривається з Василя. Він не може себе втримати. На нього налягає лють, і він готовий зіскочити та побити того нахабу. — І взагалі... Я вам... Я вам... Я вам не на жарт! Я забороняю так зо мною поводитись!
Невідомо що було б далі, коли б у коридорі щось не застукало і по хвильці до вузьких дверей бочком не втиснулась груба постать... Сутеніло. А груба постать — був директор. Він увійшов і лагідним, дрібним голосом запитав:
— Чи тут мешкають Шеремета і Лискевич?..
— Тут, пане директоре! — вголос відповіли всі присутні. Прихода й Козенко встали, Василь та Євген підвелися на лікті.
— Ага... Добрий вечір. Як маєтесь? Хворієте? А що ви тут робите? — звернувся він до Приходи та Козенка.
— Прийшли відвідати хворих, пане директоре, — відповів Прихода.
— Похвально, похвально... А що вам? Грипа? А чи був лікар? Треба негайно лікаря... Коли це сталося?
Василь почав говорити:
— Вже сьогодні зранку ми чулися погано...
— Вештаєтесь вечорами, — перебиває їх директор.
— Ні, пане директоре... Сидимо дома. Рано встали, йшли до школи, але промокли і нас почало трусити... мені зробилося зле...
— І мені також, — вставляє Євген.
— Так, так, так, — підтакує директор.
— І ми вирішили повернутись... Повернулися і зайшли до Повольного, щоб випити чогось гарячого...
— Ага, ага, ага!.. Ну, ну, ну! Ви но мені не того... Не розхворійтесь поважно...
— Ні, пане директоре! Легка грипа... Завтра підемо до школи...
— Як будете чутись погано — лежіть. Грипи не можна застудити.
На це навинулась господиня. Вона перепросила і залебеділа:
— Ну, що ж... Воно так, як бачите... Дощ, сльота, дороги розбиті, ніхто не приїжджає, а хлопчиська потребують їсти. Пальтішка на них... Ви тільки гляньте... Що це за вбрання... А їдять хліб та чай, хліб та чай... І то без сахарини... А це ж, звісно, хлопці... потребують... Навганяються, наґзяться за цілий день... Господи, Господи...
Директор не сподівався такого потоку слів. Він вже не радий, що зайшов. І так стільки клопоту з тією гімназією, а тут ще й ось ці. Він стоїть, швидко похитує в такт господининих слів головою, радить покликати Волобуєва і відходить. — Добраніч, хлопці! Та скорше вставайте, — лишає за собою.
І це все... З великої хмари та малий дощ. Річицький битий. Настрій спинається вгору. Прихода забуває недавній вибух Василя, Василь забуває образу. Козенко втратив нагоду поінтригувати, Євген покпитися. Господиня виявила себе майже янгольською добротою. Все вирівняно, тільки Василь та Євген лишаються в ліжку. Цього не затреш і не замовчиш, це факт.
Другий факт це зрив в життю Василя. Він виявив себе незалежним. Це в нього вперше. Встав, вирвав зшиток, висловив, що хотів і як хотів. І все робить звичайна нагода, випадок...
По відході директора Прихода і Козенко деякий час залишаються. Прихода питає:
— Ти ж як? Збираєшся таки хворіти?
— Не зовсім збираюся, — каже Василь.
— Ти все ще дмешся? — кидає Прихода.
— Я? Ні. Чого? Було б за що, — байдуже каже Василь.
— Ми до тебе в справі...