Таємний агент Микола Гоголь
- Автор: Кралюк Петро
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 9786176792529
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Таємний агент Микола Гоголь». Краткое содержание книги:
Гоголя, ймовірно, використовували для збирання інформації щодо польських справ. Адже Булгарін, який привів письменника у ІІІ Відділення, добре в них орієнтувався. Сам же Гоголь міг видавати себе за польського шляхтича. Він незадовго після того, як опинився на роботі в ІІІ Відділенні, відкинув автентичну частину свого прізвища — Яновський — і почав іменуватися просто Гоголем, тобто зберіг вигадану шляхетську частину прізвища. Варто нагадати, що справжній рід Гоголів походив з Волині. Його представники обіймали в цьому краї високі становища. Звісно, вихідці з місцевої шляхти знали про це й могли сприймати письменника як свого.
Інформація про те, що діється в середовищі польської шляхти, була царському режиму дуже потрібна. Адже ця шляхта була «чужорідним тілом» у складі Російської імперії. Маючи широкі права, вона виявляла при цьому невдоволення царським режимом. У її середовищі визрівала ідея повстання.
Одним із потужних осередків польського шляхетського руху була Волинь. Тут, у Кременці, діяв створений поляками вищий навчальний заклад — Вища Волинська гімназія. Польські культурні впливи, що інспірувалися цим закладом, давали знати про себе й на Волині, і поза її межами. У сусідньому з Кременцем Дубні діяли польські масонські організації.
Імовірно, восени 1829 року Гоголь опинився на Волині й намагався вивідати крамольні плани поляків. Про це він «проговорився» в «Страшній помсті». Одне з перших речень твору звучить так:
«Приехал на гнедом коне своем и запорожец Микитка прямо с разгульной попойки с Перешляя поля, где поил он семь дней и семь ночей королевских шляхтичей красным вином».
Микитка є епізодичним персонажем твору. Виникає питання, чому Микитці така честь, — фактично ж із нього починається твір. Чи немає тут натяку, що самому Гоголеві довелося поїти вином польських шляхтичів, щоб увійти до них у довіру? А випити вина письменник любив.
Антигероєм повісті є чаклун, який чинить різні злодіяння. Але, виявляється, найбільшим його гріхом є «таємна зрада», яка полягає в змові з ворогами православної віри:
«Не за колдовство и не за богопротивные дела сидит в глубоком подвале колдун. Им судия Бог. Сидит он за тайное предательство, за сговоры с врагами православной русской земли продать католикам украинский народ и выжечь христианские церкви».
Гоголь міг розглядати поляків як «зрадників», що хочуть погубити «землю руську». Серед волинських шляхтичів, які прагнули відновити незалежність Польщі, було чимало «перевертнів» — людей українського походження, що «стали поляками». Таким і постає чаклун у «Страшній помсті».
Є в повісті один відверто антипольський епізод — і хоча він невеликий за обсягом, але Гоголь подає його як окремий восьмий розділ. Автор ніби хотів вказати на важливість цього епізоду. Хоча якогось великого значення в сюжетній канві повісті він не має — принаймні без нього можна було б обійтися. Чи не є цей епізод певним натяком? Ось як він звучить у Гоголя:
«На пограничной дороге, в корчме, собрались ляхи и пируют уже два дни. Что-то не мало всей сволочи. Сошлись, верно, на какой-нибудь наезд: у иных и мушкеты есть; чокают шпоры; брякают сабли. Паны веселятся и хвастают, говорят про небывалые дела свои, насмехаются над православьем, зовут народ украинский своими холопьями и важно крутят усы, и важно, задравши головы, разваливаются на лавках. С ними и ксенз вместе. Только и ксенз у них на их же стать: и с виду даже не похож на христианского попа. Пьет и гуляет с ними и говорит нечестивым языком своим страмные речи. Ни в чем не уступает им и челядь: позакидали назад рукава оборванных жупанов своих, и ходят козырем, как будто бы что путное. Играют в карты, бьют картами один другого по носам. Набрали с собою чужих жен. Крик, драка!.. Паны беснуются и отпускают штуки: хватают за бороду жида, малюют ему на нечестивом лбу крест; стреляют в баб холостыми зарядами и танцуют краковяк с нечестивым попом своим. Не бывало такого соблазна на русской земле и от татар. Видно, уже ей Бог определил за грехи терпеть такое посрамление! Слышно между общим содомом, что говорят про заднепровский хутор пана Данила, про красавицу жену его… Не на доброе дело собралась эта шайка!»