Таємний агент Микола Гоголь
- Автор: Кралюк Петро
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 9786176792529
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Таємний агент Микола Гоголь». Краткое содержание книги:
На агентурну роботу Гоголя вказує дивна поведінка письменника за кордоном, зокрема в 1836–1839 рр. Там він отримував непогані грошові дотації від царського двору. Наприклад, 30 жовтня Гоголь пише Василеві Жуковському:
«Я получил данное мне великодушным нашим государем вспоможение. Благодарность сильна в груди моей, но излияние ее не достигнет к его престолу. Как некий бог, он сыплет полною рукою благодеяния и не желает слышать наших благодарностей; но, может быть, слово бедного поэта дойдет до потомства и прибавит умиленную черту к его царственным доблестям».
Це «вспоможение» становило 5000 рублів — досить значна на той час сума. Для порівняння: гімназійний учитель на той час отримував на рік близько 300 рублів. Окрім того, Гоголь мав ще дотації від государині-імператриці. Чи було це «вспоможение» за літературну діяльність? Формально — так. Але гроші могли даватися зовсім за інші речі. Наприклад, у розпал Листопадового повстання Булгарін отримав третій діамантовий перстень від царя (ніби за «Івана Вижигіна»). При цьому в листі Олександра Бенкендорфа, шефа ІІІ Відділення, зазначалося:
«При сем случае государь император изволил отозваться, что его величеству весьма приятны труды и усердие ваше к пользе общей и что его величество, будучи уверен в преданности вашей к его особе, всегда расположен оказывать вам милостивое свое покровительство».
Чи не нагадує це чимось ситуацію з Гоголем, якому дають серйозне «вспоможение»?
До речі, саме після отримання «вспоможения» від царя Гоголь різко почав входити в довіру до польських емігрантів, які виступали проти російського самодержавства: зближується з Петром Семененком та Єронімом Кайсевичем, католицькими ксьондзами, які були учасниками Листопадового повстання й емігрували за кордон. Восени 1837 року вони нелегально прибули в Рим, щоб вербувати прихильників для свого наставника Богдана Янського, друга Адама Міцкевича. Там само опинився й Гоголь. Так збіглося?
І Семененко, й Кайсевич вважали Гоголя своїм, прихильником Польщі й католицизму. Кайсевич у своєму щоденнику писав: «Познайомились із Гоголем, обдарованим великоросійським письменником, який висловив велику прихильність до католицизму і до Польщі, здійснив навіть успішну подорож у Париж, щоб познайомитись з Міцкевичем та Богданом Залеським». Також Кайсевич і Семененко 7 квітня 1838 року писали Янському з приводу Гоголя: «Гоголь недавно відвідав нас, наступного дня — ми його. Ми розмовляли з ним на слов’янські теми. Що за чиста душа! Можна про нього сказати з Господом: “Недалекий ти від царства Божого!”. Багато говорили про загальну літературу. Ми ґрунтовно висловилися про те, про що в тій прогулянці на віллу говорили один з одним лише натяками. Дивне він нам дав свідчення. У простоті свого серця признався, що польська мова звучить краще, ніж російська». На фоні антипольських висловлювань, що їх ми зустрічаємо у повістях «Страшна помста» й «Тарас Бульба», такі міркування видаються, м’яко кажучи, несподіваними. Або ось ще один уривок із листа Кайсевича та Семененка до Янського від 12 травня 1838 року: «З Божої ласки, ми із Гоголем добре порозумілися. Дивно, але він визнав, що Росія — це різка, якою батько карає дитину, щоб потім її зламати. І багато-багато інших дуже втішних речей». Такі висловлювання аж ніяк не відповідають тому, що Гоголь писав про Росію в другій редакції «Тараса Бульби» та «Мертвих душах». Сумнівно, щоб Кайсевич та Семененко це вигадали. Адже вказані факти наводилися ними в діловому листуванні, де адресантам не було сенсу фантазувати.
То де Гоголь був щирим — у розмовах із польськими емігрантами чи в своїх творах? Схоже, все-таки в творах. А коли так, то навіщо Гоголь увіходив у довіру до польських емігрантів і говорив речі, які їм імпонували? Чи не виконував він тут роль інформатора ІІІ Відділення?
Та повернімося до кінця 1829 року Гоголь тоді, як уже говорилося, опинився без грошей. Про нього, певно, знали в ІІІ Відділенні: адже ще в Ніжинській гімназії він проходив у «справі про вільнодумство». Певно, працівники таємної поліції мали інформацію, що Гоголь схильний до штукарства, а коли потрібно, вміє приховувати свої наміри. Принаймні так характеризували письменника деякі люди, що знали його. Отже, він був майже ідеальним об’єктом для вербування.