Таємний агент Микола Гоголь
- Автор: Кралюк Петро
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 9786176792529
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Таємний агент Микола Гоголь». Краткое содержание книги:
Ще про одне волинське містечко — Радивилів — говориться в першій редакції «Тараса Бульби», де йдеться про якийсь католицький Радзівілівський монастир:
«Запорожцы, как бы пируя, протекали путь свой, оставляя за собою пустые пространства. Нигде не смел остановить их отряд польских войск: они были рассеваемы при первой схватке. Ничто не могло противиться азиатской атаке их. Прелат, находившийся тогда в Радзивиловском монастыре (тут і далі виділенно автором), прислал от себя двух монахов с представлением, что между запорожцами и правительством существует согласие и что они явно нарушают свою обязанность к королю, а вместе с тем и народные права».
Взагалі перша згадка про Радивилів належить до 1564 року Тоді цей населений пункт згадується як маєток віленського воєводи Миколая Христофора Радзівілла Чорного.
1672 року містечко проїздом оглянув французький дипломат, німець за походженням Ульріх фон Вердум, який записав у своєму щоденнику таке: «…Через рівнину, на якій розташовані Броди, а далі через пагорб і гарний ялиновий ліс до Радзівілова одна миля. Це мале містечко також належить панові Конєцпольському. Розташоване в полі, оточене з усіх боків ялиновим лісом, на березі озера, утвореного малою річкою, яка тут протікає. У містечку є папський костьол і руська церква, але всього 50 чи 60 будинків».
У часи Гоголя в Радивилові жило чимало польських шляхтичів. Деякі з них стали учасниками польського Листопадового повстання, загинули й були поховані на місцевому кладовищі. Тут був католицький костел. Письменник міг потрактувати місто як осередок польськості й, домислюючи, вигадав католицький Радивилівський монастир, настоятель якого ніби захотів вступити в переговори з козаками.
Більш розлогу згадку про Радивилів, точніше його митницю, зустрічаємо в збережених фрагментах другого тому «Мертвих душ»:
«В то самое время, когда Чичиков в персидском новом халате из золотистой термаламы, развалясь на диване, торговался с заезжим контрабандистом-купцом жидовского происхождения и немецкого выговора, и перед ними уже лежали купленная штука первейшего голландского полотна на рубашки и две бумажные коробки с отличнейшим мылом первостатейнейшего свойства (это мыло было то именно, которое он некогда приобретал на радзивиловской таможне; оно имело, действительно, свойство сообщать непостижимую нежность и белизну щекам изумительную), в то время, когда он, как знаток, покупал эти необходимые для воспитанного человека продукты, раздался гром подъехавшей кареты, отозвавшийся легким дрожаньем комнатных окон и стен, и вошел его превосходительство Алексей Иванович Леницын».
Як бачимо, згадка про радивилівську митницю мала конкретний характер. Радивилів знаходився на кордоні між Російською та Австрійською імперіями. Тут була митниця, про яку й писав Гоголь.
Але схоже, що ще до закордонних своїх поїздок Гоголь відвідав Волинь. Мало це статися у кінці 20-х чи на початку 30-х років ХІХ ст., до того, як він написав «Страшну помсту» (1831) і «Тараса Бульбу».
У петербурзьких адресах Гоголя в зазначений час є кілька «розривів» — від липня до кінця 1829 року, від травня до серпня 1831 року, а також від травня 1832 до літа 1833 року. У зазначені проміжки часу в Гоголя не було постійного житла в Петербурзі. І він цілком міг опинитися в той час на Волині.
Що привело письменника в цей край — можна лише здогадуватися. Взагалі це був цікавий час у житті Гоголя. Письменник намагався зробити столичну кар’єру. Спочатку сподівався стати знаменитим літератором. Опублікована ним 1829 року поема «Ганц Кюхельгартен» мала негативні відгуки. Гоголь навіть викупив у книжкових магазинах її примірники й спалив. При цьому змушений був викласти чимало грошей. Не виключено, заліз у борги.
Не вдалося йому стати й актором. Гоголь сподівався, що саме така кар’єра забезпечить йому безбідне існування. Тим паче, що в нього був певний акторський досвід — ще зі шкільних років. Та й батько його, як уже говорилося, писав і ставив п’єси в домашньому театрі Дмитра Трощинського. Проте проби, які організували Гоголю у Великому театрі, показали його непридатність до акторської професії. Майбутній класик це усвідомив і відмовився виступати на сцені.
Єдине, що «світило» Гоголю, — кар’єра дрібного чиновника. Але це не давало великих грошей, не кажучи вже про славу. Мимоволі пригадується написана згодом повість «Шинель», де письменник зобразив неприглядне чиновницьке життя.