Таємний агент Микола Гоголь
- Автор: Кралюк Петро
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 9786176792529
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Таємний агент Микола Гоголь». Краткое содержание книги:
Влітку 1829 року Гоголь вирушає до Німеччини, у Любек. Але вже у вересні повертається до Петербурга. Цей вчинок він пояснював дуже плутано: то ніби Бог указав йому шлях у чужу землю, то причиною цього була безнадійна любов. Подорож, відповідно, вимагала грошей, яких у Гоголя не було. Єдине, на що він міг розраховувати, — допомога матері. Але та вже й так багато витратила на свого непутящого сина Нікошу.
До того часу належить «дивне» свідчення Фаддея Булгаріна про початок чиновницької кар’єри Гоголя. Незадовго після смерті письменника, 21 березня 1852 року, Булгарін писав невідомому адресатові таке:
«Гоголь в первое свое пребывание в Петербурге обратился ко мне, через меня получил казенное место с жалованьем и в честь мою писал стихи, которые мне стыдно даже объявлять». А через два роки в часописі «Северная пчела» (1854 року, № 175) він «розродився» такими спогадами: «В конце 1829 или 1830 г., хорошо не помню, один из наших журналистов (мався на увазі сам Булгарін. — П. К.) сидел утром за литературною работою, когда вдруг зазвенел в передней колокольчик и в комнату вошел молодой человек, белокурый, низкого роста, расшаркался и подал журналисту бумагу. Журналист, попросив посетителя присесть, стал читать поданную ему бумагу — это были похвальные стихи, в которых журналиста сравнивали с Вальтер Скоттом, Адиссоном и т. д. Разумеется, что журналист поблагодарил посетителя, автора стихов, за лестное об нем мнение, и спросил, чем он может ему служить. Тут посетитель рассказал, что он прибыл в столицу из учебного заведения искать места и не знает, к кому обратиться с просьбою. Журналист просил посетителя прийти через два дня, обещая в это время похлопотать у людей, которые могут определять на места. Журналист в тот же день пошел к М. Я. фон-Фоку, управляющему III Отделением собств. канцелярии его имп. величества, рассказал о несчастном положении молодого человека и усердно просил спасти его и пристроить к месту, потому что молодой человек оказался близким к отчаянию. М. Я. фон-Фок охотно согласился помочь приезжему из провинции и дал место Гоголю в канцелярии III Отделения. Не помню, сколько времени прослужил Гоголь в этой канцелярии, в которую он являлся только за получением жалованья; но знаю, что какой-то приятель Гоголя принес в канцелярию просьбу об отставке и взял обратно его бумаги. Сам же Гоголь исчез куда неизвестно! У журналиста до сих пор хранятся похвальные стихи Гоголя и два его письма (о содержании которых почитаю излишним извещать); но более Гоголь журналиста не навещал!»
Це свідчення Булгаріна сприймалося неоднозначно. Наприклад, радянські автори вважали його грубим наклепом. Адже ІІІ Відділення царської канцелярії — це таємна поліція, яка мала виявляти й боротися проти «врагов отєчєства». Особливо активізувалося це Відділення після повстання декабристів. Праця Гоголя в такій установі, з погляду радянських авторів, кидала пляму на біографію письменника.
Сам же Булгарін був платним агентом ІІІ Відділення. Водночас мав велику популярність як письменник і журналіст. 1829 року він опублікував роман «Іван Вижигін», який став першим російським бестселером.
Якихось контактів між Гоголем та Булгаріним не зафіксовано. Але якщо останній дійсно завербував Гоголя для роботи в ІІІ Відділенні, то ні один, ні другий не були зацікавлені в демонстрації цих контактів. Тим паче, що Булгарін встиг себе «засвітити»: про його роботу в ІІІ Відділенні знали представники російського культурного істеблішменту, зокрема Пушкін.
Насправді між Гоголем і Булгаріним було багато спільного. Ні один, ні другий не були росіянами. Перший був українцем, другий — поляком. Хоча говорити про польське походження Булгаріна дещо проблематично. Рід його по батьківській лінії був албанського походження, народився він на теренах Білорусі. Польський літератор Осип Пшецлавський, який добре знав Булгаріна, вважав його білорусом. І Булгарін, і Гоголь хоча й стали російськими письменниками, проте далеко не блискуче володіли російською мовою. І один, і другий демонстрували «двоєдушшя»: вагання між російською імперськістю та своїм національним походженням. Можна відшукати чимало спільних моментів у творчості цих двох письменників. Наприклад, згадуваний роман Булгаріна «Іван Вижигін» вважають предтечею «Мертвих душ». Гоголь цікавився особою Івана Мазепи, навіть написав невеликий твір «Роздуми Мазепи». Булгаріну належить роман «Мазепа», де українського гетьмана зображено у достатньо позитивному світлі. 1829 року Булгарін надрукував негативну рецензію на антипольський роман «Юрій Милославський», за що був посаджений на гауптвахту за вказівкою самого царя. А Гоголь у «Ревізорі» іронічно говорить про цей твір. Привертає увагу й те, що перша (!) рецензія на «Вечори на хуторі біля Диканьки» з’явилася в редагованій Булгаріним газеті «Северная пчела». Рецензія була позитивною, щоправда, її автор волів лишатися невідомим. Деякі дослідники припускають, що її автором був редактор газети. Хоча Булгарін давав зрозуміти, що це не так. Але якщо навіть і не він був автором цієї рецензії — той факт, що вона була надрукована в його газеті, багато про що свідчить. Булгарін міг опікуватися Гоголем, зокрема на ниві літературній.