Посмертні записки Піквікського клубу

Серед загальних веселощів і голосних розмов дивно було бачити маленького чоловічка з пихатим обличчям, де було написано: „не супереч мені, або я сердитимусь", що сидів спокійно й самотньо. Коли розмова трохи стихала, він зневажливо озирався навколо й покашлював з виразом недосяжної вищості. Нарешті, скориставшись тим, що на момент відносно стихло, чоловічок озвав голосно й урочисто:

— Містер Лафі!

Зараз же впала цілковита тиша, і той, до кого звернувся чоловічок, відповів:

— Сер!

— Я хотів би сказати кілька слів, сер, і прошу джентльменів наповнити їхні склянки.

Протекторальне „Слухайте, слухайте!“ містера Джінгла підтримала решта товариства, склянки були налиті, і заступник голови, прибравши уважливого вигляду, запросив:

— Містер Степл!

— Сер! — почав маленький джентльмен, підводячися з свого стільця. — Я звертаюсь до вас, а не до нашого шановного голови, через те, що наш шановний голова до певної, я сказав би, до значної міри становить предмет моєї… моєї… так би мовити…

— Розвідки, — підказав містер Джінгл.

Так, розвідки, — погодився маленький чоловічок. — Дуже дякую моєму шановному другові, якщо він дозволить називати його так, за поміч. (Чотири: „слухайте!“, що з них одне, безперечно, належить містерові Джінглу). — Сер, я делець, дінгліделець (ухвальні вигуки). Я не маю честі бути мешканцем Маглтона і, щиро сказати, не домагаюся цієї честі. Зараз поясню — чому (слухайте, слухайте!). Я охоче визнаю всі заслуги Маглтона і всі поваги, на які він цілком законно претендує. Проте, сер, пам’ятаючи, що в Маглтоні народилися Дамкінс і Подер, не забуваймо, що Дінглі — Дел може пишатись Лафі й Страглсом. (Оглушливі ухвальні вигуки). Не подумайте, що я хочу зменшити заслуги двох перших джентльменів. Сер, я заздрю розкоші їхніх благородних почуттів, викликаних сьогоднішнім матчем (ухвальні вигуки). Кожен, хто слухає мене, знайомий, мабуть, із відповіддю, яку дала одна дуже видатна особа імператорові Александру: „Якби я не був Діоген, я хотів би бути Александром“. Так і тепер, ці джентльмени могли б сказати: „не був би я Дамкінс, я хотів би бути Лафі“ і „якби я не був Подер, я хотів би бути Страглсом". (Загальний ентузіазм). Але, шановні мешканці маглтонські, хіба ж ваших громадян уславлює тільки крикет? Чи чули ви колинебудь, щоб ім’я Дамкінса поєднувалось із нерішучістю? Хіба ж Подер не стояв завжди на сторожі священного права власності? (Оплески). Чи не траплялося вам, змагаючись за свої права, волю та привілеї, вдаватись на якийсь час у розпач і безнадію? І хіба ж ім’я Дамкінса не запалювало тоді вогонь, що зникав з ваших грудей, а єдине слово цієї людини роздмухувало в них полум’я так, ніби воно ніколи й не згасало? (Голосні ухвальні вигуки). Джентльмени, я пропоную вшанувати оглушливою овацією об’єднані імена Дамкінса й Подера.