ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло
- Автор: Зимбардо Филипп Джордж
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Yakaboo Publishing
- ISBN: 978-966-97633-6-5
- Переводчик: Любомир Шерстюк
- Жанр: Психология
Электронная книга - «ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло». Краткое содержание книги:
Тепер давайте від абстрактних узагальнень, статистики та військових розслідувань перейдемо до зізнань декількох слідчих армії США, які розповіли про те, що вони бачили, і як особисто брали участь у зловживаннях. Як ми побачимо, їхні покази свідчать, що зловживання і методи тортур, які вони спостерігали і застосовували самі, були доволі поширені.
Ми також коротко розглянемо програму Ґітмо, яка нещодавно стала надбанням загалу, в межах якої молоді слідчі-жінки використовували методи допитів, які преса назвала «еротичними тортурами». Ці методи, що застосовувалися, очевидно, зі схвалення командування — адже жінки-слідчі приїхали на Кубу не для того, щоб «спокушати» затриманих за власною ініціативою. Ми дізнаємося, що в ганебних зловживання брали участь не лише військові нікому не відомого резервного батальйону військової поліції. Військові елітних підрозділів та їхні офіцери здійснювали ще жорстокіші акти насильства проти ув’язнених.
Нарешті, ми побачимо, що масштаби тортур були практично безмежними, тому що Сполучені Штати займаються «аутсорсингом» тортур в інші країни, в ході програм, що одержали назву «видачі», «надзвичайної видачі» і навіть «зворотної видачі». Ми виявимо, що катував людей не тільки Саддам. Сполучені Штати робили те ж саме, та й новий іракський режим теж катує своїх співвітчизників у секретних в’язницях по всьому Іраку. Можна тільки поспівчувати народу Іраку, де одні мучителі змінюють інших.
ЗАПРОШУЮТЬСЯ СВІДКИ ЗВИНУВАЧЕННЯ
Спеціаліст у відставці Ентоні Лаґураніс упродовж п’яти років, з 2001 по 2005 рік, був військовим слідчим. У 2004 році він проходив стажування в Іраку. Спочатку Лаґураніса направили в Абу-Ґрейб, а потім перевели в спеціальний підрозділ зі збору інформації, що діяв у різних місцях ув’язнення у всьому Іраку. Коли він говорить про «культуру зловживань», що притаманна допитам у всьому Іраку, це означає, що його дані стосуються всієї країни, а не тільки до блоку 1А[479].
Сержант у відставці Роджер Брокоу впродовж шести місяців з весни 2003 року, служив в Абу-Ґрейб на посаді слідчого. Брокоу повідомляє, що дуже небагато з затриманих, з якими він говорив, напевно, близько двох відсотків, були небезпечні або брали участь у повстаннях. Більшість були арештовані або переведені в центр допитів за доносами іракських поліцейських, які мали на них «зуб» або просто їх не любили. Обидва свідки стверджують, що збір інформації було вкрай неефективним — насамперед тому, що в’язниці були переповнені тими, у кого не було ніякої цінної інформації. Багатьох забирали прямо з вулиць, а в районах, де діяли повстанці, солдати вривалися в будинки і забирали всіх чоловіків. Досвідчених слідчих чи перекладачів було мало, і до того часу, коли затриманих починали допитувати, будь-яка інформація, яку вони, можливо, мали, виявлялася застарілою та непотрібною.
Доводилося витрачати дуже багато сил майже без жодного результату. Це викликало сильне роздратування. Роздратування виливалося в агресію, згідно зі старою доброю гіпотезою фрустрації-агресії. Час минав; заколотів ставало все більше; військове начальство тиснуло на слідчих, тому що на нього тиснуло його цивільне начальство. Отримувати інформацію було життєво важливо.
Брокоу: «Вони забирали людей ні за що, просто так. Були квоти, квоти на допити певної кількості осіб на тиждень; звіти про допити треба було відправляти начальству».
Лагураніс: «Ми рідко отримували від ув’язнених цінну інформацію. Я думаю, це тому, що до нас надходили ув’язнені, які не були ні в чому замішані і не могли розповісти нам нічого корисного».
Брокоу: «Дев’яносто вісім відсотків людей, з якими я говорив, перебували там невідомо чому. Просто хапали всіх, вривалися в хати, забирали людей і відвозили їх у табори для інтернованих. Полковник Паппас [говорив], що на нього тиснуть, щоб отримувати інформацію. Отримувати інформацію. “Давайте отримаємо цю інформацію, давайте врятуємо життя ще одного солдата. Якщо ми знайдемо цю зброю, якщо ми знайдемо цих повстанців, то ми врятуємо життя солдатів”. Я думаю, саме через це вони дивилися крізь пальці на дії слідчих і військових поліцейських, які намагалися зламати затриманих».
Брокоу також повідомив, що заклик «зняти рукавички» поступово проникав вниз по ланцюжку командирів, і по дорозі ця фраза набувала нового змісту[480].
Брокоу: «Я чув цю фразу: “Знімаємо рукавички”. Полковник Джордан виголосив її одного разу ввечері на одній з наших зустрічей. “Ми знімаємо рукавички. Ми збираємося показати цим людям, що ми тут головні”. Він говорив про затриманих».
479
Roger Brokaw and Anthony Lagouranis, on «А Question of Torture,» PBS Frontline, October 18, 2005.
480
“Зняти рукавички” означає почати бити супротивника кулаком без додаткового захисту, який пом’якшує удари, тобто почати бити сильніше, без правил.