Рукопис, знайдений у Сараґосі
- Автор: Потоцкий Ян
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Піраміда
- ISBN: 978-966-441-411-8
- Переводчик: Виктор Дмитрук
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Рукопис, знайдений у Сараґосі». Краткое содержание книги:
Пробуджена цікавість і турбота про спокій дорогої моєму серцю особи примусили мне погодитися. Бускерос наказав принести прохолодні напої і почав говорити про речі, ніяк між собою не пов’язані. Ми були самі, однак невдовзі прийшло кілька офіцерів валлонської гвардії. Вони сіли за стіл і наказали принести собі шоколаду.
Бускерос нахилився до мене й сказав нівголосом:
— Любий друже, ти трохи розгнівався, бо думав, що я прокрався до герцоґині Авіли; однак я почув там кілька слів, які відтоді весь час крутяться в мене в голові.
Тут Бускерос почав реготати, поглядаючи на валлонських офіцерів, після чого продовжив:
— Любий пасинку, герцоґиня казала тобі: «там чоловік Мануели, тут удівець по Леонорі».
Сказавши це, Бускерос знову розреготався, весь час поглядаючи на валлонських офіцерів. Він кілька разів повторив цей виверт. Валлонці підвелися, вийшли з кутка, і тепер вже вони почали нами цікавитися. Тут Бускерос раптом підхопився й, не сказавши ні слова, вийшов. Валлонці підійшли до мого столика, і один з них, ввічливо звернувшись до мене, сказав:
— Мої товариші і я були б раді довідатися, що такого смішного побачив у нас твій товариш.
— Сеньйоре кавалере, — відповів я, — це абсолютно справедливе запитання. Мій товариш справді лускав від сміху, про причину якого я навіть не здогадуюся. Можу, однак, запевнити, що тема нашої розмови ніяк не була пов’язана з вами, ішлося виключно про родинні справи, в яких неможливо було знайти нічого смішного.
— Сеньйоре кавалере, — відповів валлонський офіцер, — визнаю, що твоя відповідь не зовсім мене задовольняє, хоча й робить мені честь. Я передам її своїм товаришам.
Валлонці, схоже, порадилися між собою і посперечалися з тим, який розмовляв зі мною. Потім той самий офіцер знову підійшов до мене й сказав:
— Мої товариші не погодилися зі мною стосовно наслідків, які повинні виникати з ласкаво наданого тобою, сеньйоре, пояснення. Мої товариші вважають, що ми повинні ним задовольнитися. На жаль, я маю іншу думку, і це так сильно мене засмучує, що я, прагнучи запобігти наслідкам моєї точки зору запропонував кожному з них сатисфакцію. Що стосується тебе, сеньйоре кавалере, то я визнаю, що повинен би звернутися до сеньйора Бускероса, але смію твердити, що слава, яка про нього йде, не обіцяє мені ніякої честі від поєдинку з ним. З іншого боку, сеньйоре, ти був разом з доном Бускеросом і навіть поглядав на нас, коли той сміявся. Тому я гадаю, що, не надаючи особливого значення цій справі, було б слушно, якби ми закінчили наші пояснення тією шпагою, яку кожен з нас має при боці.
Товариші капітана спершу намагалися переконати його, що тут немає причин для поєдинку ні з ними, ні зі мною, але знаючи, з ким вони мають справу, перестали нарешті сперечатися, і один з них запропонував бути моїм секундантом.
Усі пішли на місце дуелі. Я легко поранив капітана, але в ту ж мить отримав удар у праву сторону грудей, який я відчув як укол шпилькою. Незабаром, однак, мене пронизав смертельний дрож, і я впав непритомний.
Коли циган дійшов до цього місця в своїй розповіді, його перервали, і він був вимушений зайнятися справами табору.
Кабаліст звернувся до мене й сказав:
— Якщо я не помиляюся, офіцером, який поранив сеньйора Авадоро, був твій батько.
— Ти й справді не помиляєшся, — відповів я, — хроніка поєдинків, укладена моїм батьком, згадує про це, і мій батько додає, що боячись непотрібної сварки з офіцерами, які не поділяли його точки зору, він того самого дня бився з трьома з них і поранив їх.
— Сеньйоре капітане, — сказала Ребека, — твій батько виявився надзвичайно передбачливим. Побоювання непотрібної сварки схилило його до чотирьох поєдинків одного й того ж самого дня.
Жарт, який дозволила собі Ребека на адресу мого батька, дуже мені не сподобався, і я вже хотів щось їй відповісти, але тут товариство розійшлося й зібралося знову лише наступного дня.
День п'ятдесят восьмий
Увечері циган розповідав далі так:
Прийшовши до тями, я побачив, що мені з обох рук пускали кров. Я мов у тумані бачив герцоґиню Авілу, герцоґиню Сидонію і Толедо; усі в очах мали сльози. Я знову втратив притомність. Шість тижнів я перебував у стані, схожому на безперервний сон чи й навіть на смерть. Боячись за мій зір, віконниці весь час тримали закритими, а під час перев’язок мені зав’язували очі.