Рукопис, знайдений у Сараґосі

Промовивши ці люб’язні слова, Бускерос низько вклонився й пішов геть.

— Боюся, — сказала герцоґиня, — чи мої слова не дійшли до довгих вух цього негідника. Іди, дон Хуане, поговори з ним і спробуй вибити йому з голови непотрібні здогадки.

Схоже було, що цей випадок дуже занепокоїв герцоґиню. Я розстався з нею і відшукав на вулиці Бускероса.

— Шановний пасинку, — сказав він мені, — ти мало не відлупцював мене дрючком, і тоді б ти, без сумніву, не минув лиха. По-перше, ти погрішив би проти пошани, яку зобов’язаний мені виявляти як чоловікові тієї, що була твоєю мачухою; по-друге, тобі слід знати, що я вже не якийсь там прислужник, яким був раніше. Від того часу я пішов угору, тепер і міністерські кола, й навіть двір оцінили мене. Герцоґ Аркос повернувся з Лондона, й тепер він у фаворі. Сеньйора Ускаріс, колишня його коханка, овдовіла і тепер тісно приятелює з моєю дружиною. Тому ми задираємо носа й нікого не боїмося.

А ти, любий пасинку, скажи-но, що це тобі говорила герцоґиня? Ви виглядали так, наче страшенно боялися, щоб я вас, не дай Бог, не підслухав. Застерігаю тебе, що ми не дуже любимо ані де Авіла, ані де Сидонія, ані навіть цього розманіженого Толедо. Сеньйора Ускаріс не може йому пробачити, що він кинув її. Я не розумію, навіщо ви всі їздили до Соррієнте; але під час вашої відсутності ретельно займався вами. Ви про це нічого не знаєте, ви всі невинні, як новонароджені діти. Маркіз Медіна, який насправді походить із Сидоніїв, прагне титулу герцоґа й руки юної герцоґині для свого сина. Малій ще не виповнилося одинадцяти років, але нічого страшного. Маркіз віддавна дружить із герцоґом Аркосом, улюбленцем кардинала Понтокарреро, а той — всесильний при дворі, тому це якось залагодиться; можеш запевнити в цьому герцоґиню.

Але зачекай ще хвильку, шановний пасинку, не думай, що я не пізнав у тобі малого жебрака з паперті святого Роха. Однак ти тоді був не в ладах зі святою інквізицією, а мене не цікавлять справи, пов’язані з цим трибуналом. А тепер бувай здоров, до зустрічі!

Бускерос пішов, а я переконався, що він залишається все таким же пройдою і нахабою, з тією лиш різницею, що свої можливості він тепер переніс у вищі сфери.

Наступного дня я обідав з обома герцоґинями й Толедо. Я переповів їм свою вчорашню розмову, яка справила значно більше враження на слухачів, ніж я сподівався. Толедо, який вже не був таким вродливим і не мав уже такого потягу до фліртів, охоче спробував би задовольнити свою жагу почестей, але, на лихо, міністр, на якого він розраховував, граф Оропеса, покинув службу. Тому Толедо роздумував над вибором іншого шляху. Повернення герцоґа Аркоса й те, що той був у милості в кардинала, зовсім його не тішило.