Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
Ще одним оригінальним винаходом стало «закріплення можливості прийняття закону без затвердження вищого органу державної влади — Директорії (тобто Петлюри. — Д. Я.) повторним ухваленням парламенту»[274] (якого не існувало в природі. — Д. Я.).
«Отці» Директорії, її учасники, члени всіх без винятку її урядів не тільки не мали найменшого осмисленого уявлення про принципи державного будівництва, а й створили унікальну систему тотального правового хаосу, політичної безвідповідальності та управлінського безладу на всіх рівнях формальної ієрархії.
Цей висновок суперечить, у свою чергу, позиції керівництва академічного авторського колективу, який підготував і видав двотомну документальну збірку, до якої увійшли 622 документи, в тому числі всі журнали Директорії та урядів УНР.
Видання побачило світ 2006 р. заходами колективу науковців Інституту історії України НАН України, Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України і Дослідного інституту сучасної української історії (Філадельфія). Логічно було би передбачити, що у вступному слові упорядники сформулюють несуперечливу, бодай в основних своїх рисах, концепцію, яка дозволила би скласти адекватне уявлення про роль і місце УНР та її Директорії в історії нашого народу і нашої країни. І такі очікування справдилися. Щоправда, лише частково.
У передмові, що її написав відомий дослідник Владислав Верстюк, постулюються 10 засадничих тез, які, якщо делікатно висловитись, мало корелюються з реаліями, або не відповідають їм за визначенням:
— антигетьманське повстання було розгорнуто «під гаслами відновлення Української Народної Республіки»,
— УНР «була відновлена в ході антигетьманського повстання»,
— «були зроблені перші кроки до будівництва нових державних структур»,
— «центральне місце в новій системі української влади посіла Директорія, яка стала титульною інституцією відновленої Української Народної Республіки»,
— в Декларації від 26 грудня 1918 р. вона іменувала сама себе «Верховною Владою Української Народної Республіки»,
— в основу цієї Декларації «поклали (хто, де, коли? — Д. Я.) так званий трудовий принцип, який мав увібрати кращі риси радянської та парламентської систем»,
— цей документ «іноді називали “тимчасовою конституцією УНР”» (за цим деперсоналізованим посиланням на авторитет стоять невідомий читачеві архівний документ та спомини одного з прем’єрів УНР Ісаака Мазепи, про якого трохи згодом. — Д. Я.),
— у «конституції» «права та обов’язки уряду, як і його місце в системі державної влади, не були визначені»,
— «селянський характер української нації, її слабка присутність у містах, невиробленість національної ідеології, недостатня консолідація, поділ України на підросійську та австрійську частини весь час змушували державне керівництво до вибору між заходом та сходом, між парламентською демократією і демократією революційною, яка імпонувала масам, але виявилася непридатною для конструктивного державного будівництва»,
— «два роки діяльності Директорії УНР у вкрай несприятливих зовнішніх і внутрішніх обставинах нагромадили величезний обсяг роботи вищих органів влади, спрямованої на забезпечення життєдіяльності державного механізму»[275].
Уникнути цих та інших суджень, які не мали і не мають відношення ані до науки, ані до того, що відбувалося насправді, досить легко. Треба взяти в руки перше-ліпше дослідження, яке побачило світ до моменту написання цих дурниць, та ознайомитися з його висновками. Зокрема такими:
— перший етап конституційного будівництва в «другій» УНР (листопад 1918 — серпень 1919 р.) «характеризувався перевагою тенденції до побудови соціалізму, державного будівництва на ґрунті класового підходу (хоч у пом’якшеному, порівняно з ленінською моделлю, вигляді) над тією, що тяжіла до загальнодемократичного державотворення»,
— «перший акт конституційного значення після приходу до влади Директорії (тобто Декларація від 26 грудня. — Д. Я.) і за походженням, і за структурою, і за значенням. У ньому було чимало положень, запозичених у більшовиків»,