Грушевський, Скоропадський, Петлюра
- Автор: Яневский Даниил Борисович
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9223-6
- Жанр: История
Электронная книга - «Грушевський, Скоропадський, Петлюра». Краткое содержание книги:
Фальшивість цих, як і інших, фундаментальних тез націонал-соціалістичних мислителів була доведена багато десятиліть тому. Ось приклад. У цитованій колективній монографії йдеться про так звану «державну нараду», яку нібито скликала Директорія у Вінниці 12—14 грудня 1918 р. Але виникає просте питання: «державна нарада» якої держави відбувалась у Вінниці? Столиця Української Держави станом на цей час перебувала в Києві. Гетьман зрікся влади лише 14 грудня, так що на пору її відкриття Українська Держава з гетьманом на чолі формально ще існувала. Отже, зібрання заколотників не могло бути державною нарадою гетьманської держави, а мусило би бути «державною нарадою» якоїсь іншої держави.
Ніякого «відновлення» УНР у січні 1919 р. не відбулося і відбутися не могло. В іншому разі до керівництва треба було кликати Грушевського, Центральну Раду, Малу раду та Раду Народних Міністрів на чолі з останнім прем’єром доби УЦР Всеволодом Голубовичем.
І тут з глибин підсвідомості знову виринає просте питання: а якої, власне, держави була «державна нарада» 12—14 грудня? Відповідь на це питання проста: жодної! Адже УНР як держава була наново проголошена лише 22 січня 1919 р., у річницю проголошення так званого ІV Універсалу УЦР. Універсалу, який сама УЦР, підкреслимо це вкотре, ніколи не розглядала і не ухвалювала. А якби такий факт і мав місце, то наголошуємо на цій обставині в черговий раз: жодного значення з правової точки зору це не мало би, оскільки УЦР ніколи і ні від кого такого права не отримувала.
Натомість самочинно «зліплена» Директорія (про обставини її «народження» — трохи згодом) намагалася «легітимізувати» свою владу через скликання так званого Трудового Конгресу Народів України (ТКНУ). А сам Трудовий Конгрес по факту — ні що інше як збіговисько ніким не уповноважених та в більшості своїй нікому аж до сьогодні невідомих осіб. Осіб, сказати правду, які стали хіба ширмою для тих, хто прагнув встановити на території, яку обіймає сучасна Україна, сегрегаційний неправовий, незаконний, а сказати прямо — бандитський за суттю національно-соціалістичний режим.
Деякі сучасні науковці продовжують продукувати подібні дурниці. Фахівців примудрився здивувати, зокрема, один із дослідників, який, усупереч давно і добре відомим фактам, вважає Директорію УНР «формальним поверненням до УНР часів Центральної Ради», ТКНУ — «представницьким органом», який формувався на підставі «куріальної та непропорційної системи виборів». Останнє твердження суперечить, зокрема, законам арифметики, один з яких твердить, що частина цілого не дорівнює цілому. З останнього, зокрема, випливає, що «куріальний» принцип = «сегрегаційний»; натомість «представницький» = представництву всіх без винятку правоздатних громадян.
Погляньмо тепер на ще один, загальнодержавного значення фальсифікат. Це — так званий Акт Злуки від 22 січня 1919 р. День цей відзначався в 1999—2011 рр. і відзначається з 2015 р. в сучасній Україні як загальнодержавне свято.
В чому проблема? — запитаєте ви. Проблема, як завжди, в деталях. 22 січня 1919 р. на Софіївській площі Києва було проголошено Універсал Директорії УНР.
Документ лише «сповістив» про те, що 3 січня Українська національна рада ЗУНР «проголосила злуку» ЗУНР та УНР в «одноцільну суверенну республіку». Про те, як і коли відповідне рішення про «злуку» ухвалила Директорія УНР — ані пари з вуст.
Що відбувалося в реальності?
А ось що. 1 грудня попереднього, 1918 р. Того дня четверо з п’яти членів громадської організації Український Національний Союз, які називали себе Директорією УНС, а не УНР! (останню проголосили двома тижнями пізніше — 14 грудня), підписали у Фастові папірець під назвою «Передвступний договір про злуку двох частин України в «одне державне тіло». 3 січня УН рада самопроголошеної і ніким не визнаної ЗУНР «торжественно проголосила Злуку Західньої Української Народньої Респуліки з Наддніпрянською Українською Народньою Республікою в одноцільну суверенну Народню Республіку».
Ще раз. Повільно. Група людей, які називали себе членами УНради самопроголошеної ЗУНР, ухвалюють об’єднати частину колишньої Австро-Угорської імперії з громадською організацією УНсоюз.