Чому Захід панує - натепер

Східні дебати щодо індустріялізації мали свої особливості в кожній країні. Так само, як на Заході, не було майже нічого, що великі люди, недолугі ідіоти, культура чи сліпий талан могли б зробити, аби відвернути промисловий зліт, якби була на те змога. Але — знов подібно до Заходу — саме ці сили мали найближчий стосунок до того, яка саме країна вестиме перед.

Коли В. С. Гільберт та Артур Саліван 1885 року презентували в Лондоні свою комічну оперу Мікадо, вони взяли Японію за модель екзотичного сходу, місце саме того типу, де маленькі пташки помирали за кохання, а високі чиновники владоможця мусили самі собі відтинати голови. Однак реальна Японія вже тоді індустріялізувалася швидше, ніж будь-яке інше суспільство в історії. Спритно маніпулюючи молодим новим імператором, що 1868 року після громадянської війни посів трон, розумні оператори з Токіо спромоглися втримати свою країну поза війнами з західними владами, профінансувати індустріялізацію коштом переважно місцевого капіталу та відмовити сердитих людей від провокативних нападів на чужоземців. У Пекіні, навпаки, незграбні оператори толерували й навіть заохочували виступи проти місіонерів, 1884 року вгепалися у війну з Францією (за годину вони втратили більшу частину свого дорогого нового флоту) і позичали — та розтринькували — гроші в руйнівних масштабах.

Японська еліта постала перед фактом, що лібералізація була комплексною справою. Вони вдягли циліндри та криноліни; дехто обговорював можливість переходу на латинську абетку; інші хотіли, аби японці заговорили англійською мовою. Вони були готові обговорювати будь-що, що могло б дати користь. Китайські державці Цин, навпаки, уособлювали поділ. Протягом сорока шістьох років імператорка-удова Цисі керувала з-поза бамбукової завіси й протистояла будь-якій модернізації, що могла загрожувати династії. Її єдиним фліртом із західними ідеями було переспрямувати гроші, призначені на перебудову флоту, на купівлю мармурової копії колісного пароплава з Міссісіпі для свого літнього палацу (вона й досі там і варта того, щоб на неї подивитися). Коли 1898 року племінник імператорки Цзайтянь спробував почати стоденну програму реформ (спрощення державної служби, усучаснювання іспитів, створювання нових шкіл та коледжів, координування виробництва чаю та шовку на експорт, сприяння гірництву та будування залізниць, вестернізація армії та флоту), Цисі оголосила, що Цзайтянь попросив її повернутися на позицію регента, потім замкнула його в палаці та стратила його модернізаційних міністрів. Цзайтянь залишився реформатором до свого гіркого кінця, отруєння арсеном 1908 року, коли Цисі лежала на смертному ложі.