Помилка Олексія Алексєєва
- Автор: Полещук Александр Лазаревич
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Володимир Крекотень
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Помилка Олексія Алексєєва». Краткое содержание книги:
Про грандіозний експеримент радянських учених, що створили штучну галактику, населену мікроістотами, про могутність людського розуму, здатного змінювати й перетворювати природу, йдеться в цій повісті.
— Він розмовляв зі мною часто, а чому — не знаю. Говорили про все. Викличе мене до свого намету й питає: “Скажи, Альошо, голубе мій, — примовка така у нього була, — а навіщо, як ти гадаєш, живуть люди? Для себе чи для інших, ось що мене цікавить! А коли для інших, то й умерти не шкода! Правда, Альошо, голубе мій?”
Алексєєв помовчав і раптом голосно крикнув:
— Лягай!
І в повітрі заспівала, зашавкотіла міна. Я інстинктивно пригнув голову, а Олексій, перервавши свист, розсміявся:
— Та хіба ж така влучить? Така он куди має влучити, — він показав рукою за стіну, звідки долинало голосне хропіння тьоті Шури.
ВАСЯ-ВАСИЛЬКО
Інколи до нас забігав Василько, студент Інституту морського флоту. Завжди веселий, він сповняв нашу кімнату жартами, дотепами, смішними й дивовижними історіями. Ходив Василько у формі морського офіцера, яка утворилась внаслідок поєднання суконного студентського кітеля з морськими ґудзиками й піхотними погонами лейтенанта, що дісталися Василеві за постійну кмітливість, за хоробрість, за пісню й за гарячу любов з боку суворих солдатів-уральців, з якими він разом воював. Народився Василь у Смоленську і, як чудесну казку, беріг спогади про своє дивне місто. Він говорив про нього так, що здавалося — бачиш великий пагорб, а праворуч собор, високий, стрункий, і трамваї повз нього мчать униз із гори швидше, ніж сани взимку. А внизу ріка… Та яка ріка — Дніпро! Вода темна, а простір…
Альошка звичайно перебивав Василя і серйозно говорив:
— “Чудовий Дніпро в тиху годину, коли вільно і плавно мчить крізь ліси та гори повнії води свої…”
— От-от, — з острахом казав Василь — у цьому місці Олексій щоразу стримував його.
— Так то, Василю, не про твій Дніпро написано, не про твій! Курці до колін у твоєму Дніпрі, зрозумів!..
— Ех, Олексію, жорстока ти людина! — промовляв Василь. — По секрету скажу: мені в цьому місті Смоленську на вулиці Радянській пупа різали, зрозумів? А таких, брате, речей не забувають!
— А нащо? — здивувався Олексій. — Нащо тобі пупа різали?
— Куди я втрапив? Дитячий садок, чи ясла! У стародавньому Смоленську нашому в могутньому Дніпрі таких топили, щоб дурні не плодилися! В родильному будинку пупа ріжуть, щоб ви знали… Бувайте, я пішов.
— Стривай, — сміявся Олексій, — зачекай, Васю, як твоя сесія?
— Повний порядок… Все перетерпів!
— І математику склав?
— На “відмінно”!
— Кому?
— Гофману.
— Знаємо такого, він і в нас читає. Щось не віриться, Васю, люди он зубрять днями й ночами, та й то за третім разом складають, а ти…
— На! — Василь швидко розстебнув кітеля й дістав акуратно загорнуту в срібний папір залікову книжку. — На, дивись, втішайся! Ну що? їв би паляниці, та зубів немає?
Оцінки були справді непогані.
— Та я, хлопці, секрет знаю, — говорив Василь потаємно. — Треба насамперед геть усе про викладача дізнатися. Про що він, скажімо, найбільше розповідати любить, і його ж добром та йому чолом…
— Це складніше, ніж відповісти те, що знаєш, — заперечив я. — І чим же ти Гофмана міг розворушити?
— А філософією! З ходу!
— Васильку, та яка у тебе може бути філософія?
— Як яка? Передова, звичайно, найпередовіша! Я, коли хочете знати, під час екзамену нове числення придумав!
— Числення?!
— Атож, нове! Я, братики, такого нарозказував, що в діда сльози мало не закапали. Від сміху… “Нахаба ти, — каже, — Василю Микитовичу, але кмітливий нахаба, живи!” І “відмінно” легкою пташиною в мою книжечку срібну залетіло і там, де треба, сіло.
— Та куди ти поспішаєш! Розкажи гарненько.
Василько попрохав аркуш паперу і з поважним виглядом намалював на ньому дим — так принаймні мені здалося.
— Спіраль, — сказав Василь і суворо глянув на нас. — Спіраль, розумієте?.. Все по спіралі, це теж ясно?
— Що все?
— Все! Хоч яку річ назви мені, і я її по спіралі розів’ю і зів’ю. Ось хто такий Василь Микитович! А вам смішки! Ну от, сиджу я, на квиток дивлюся, а сам тремчу. На перше питання знаю, не дуже, але знаю; на друге ледь-ледь; на третє — ні в зуб! Висновок? Де вихід? А вихід один! Легка попередня розвідка. Якщо противник піддається, розвиваю наступ з першого питання, викладаю все, що знаю і чого не знаю, домагаюсь переваги, з тим щоб до другого не дійшло, а особливо до третього…