Засадничі міфи ізраїльської політики
- Автор: Гароди Роже
- Год: 1996
- Язык: украинский
- Год: SAMIZDAT
- ISBN: 2-951-000-5
- Переводчик: Олексій Токар
- Жанр: История
Электронная книга - «Засадничі міфи ізраїльської політики». Краткое содержание книги:
Роже Ґароді стверджував, що це не історичний твір, це — політична книга. Моєю метою було показати, що ізраїльська політика — як інструмент американської політики — призводить до війни.
В книзі Роже Ґароді піддає сумніву факт Голокосту — тотального знищення жидів в роки Другої світової війни. Я поважаю юдаїзм… але нацистський Голокост — це міф, що став догмою, яка виправдовує політику Ізраїлю і США на Близькому Сході і у всьому світі…, — пише Ґароді. На думку автора, історія без перебільшення сама може виконати роль обвинувача краще, ніж міф. Перш за все, вона не зводить масштаби дійсних злочинів проти людства, які коштували життя 50 мільйонам людей, до погрому лише однієї категорії невинних жертв, в той час як мільйони померлі зі зброєю в руках, борючись проти цього варварства.
Незважаючи на те, що у книзі кожна теза підкріплена відповідним фактом або цитатою, автора на вимогу французьких сіоністських кіл притягли до суду. Свою солідарність з Р.Ґароді висловили політичні і релігійні діячі. Зокрема, в поширеному комюніке Асоціації журналістів Тунісу у зв'язку з судовим процесом в Парижі у справі 84-річного французького вченого, письменника і громадського діяча Роже Ґароді, якого звинувачують в виправданні злочинів проти людства заявляється: Викриваючи прагнення сіоністських кіл Ізраїлю виправдовувати свою нелюдську антиарабську політику шляхом цинічного використання трагедії Другої світової війни, Роже Ґароді діє суто в рамках визнаних демократії і свободи слова і не заслуговує засудження. Туніські журналісти серйозно стурбовані наполегливим жорстким тиском, який не перестає чинити сіоністське лобі на суддів і на весь хід в цілому цього більш ніж дивного процесу, — підкреслюється в документі. Асоціація закликала світову спільноту надати всебічну підтримку Р. Ґароді, в тому числі поширенню його незручних для сіоністів ідей, щоб показати їх невинність всьому світу і допомогти письменнику уникнути розправи.
Ґароді заявив, що не вважає себе юдофобом, але різко засуджує антиарабську політику Ізраїлю. Французький суд заборонив подальшу публікацію книги Ґароді і 27 лютого 1998 оштрафував його на 240 тисяч французьких франків (близько $40000) та засудив до умовного тюремного ув'язнення на кілька років. Рішення суду викликало дебати про свободу слова у Франції і Європі і багато хто стверджував, що вирок носить політичний характер. Ґароді оскаржив це рішення в Європейському суді з прав людини, проте його апеляція була відхилена як неприйнятна — це сталося за десять днів до 90-річчя Ґароді, 7 липня 2003 року.
Суму в п'ятдесят тисяч доларів США передала для Роже Ґароді дружина президента Об'єднаних Арабських Еміратів шейха Заїда бін Султана Аль Нахайяна. За повідомленням туніського радіо, зазначені кошти вона подарувала видному вченому, мислителю, письменнику та громадському діячеві на знак солідарності з ним і для його підтримки у зв'язку з судовим процесом по його справі, що проходить Франції.
Книга перекладена і видана італійською, іспанською, німецькою, російською та багатьма іншими мовами. В арабському перекладі цей бестселер був проданий тиражем у кілька мільйонів примірників.
Роже Ґароді відмовився від авторських прав на книгу і запропонував всім зацікавленим видавцям світу опублікувати її, не претендуючи на гонорар.
Це перший переклад Засадничих міфів ізраїльської політики українською мовою. В цьому електронному варіанті із скороченням подані деякі тези стосовно французької історії часів Другої світової війни та відсутні додатки до книги, що складаються з листування автора та передруків газетних статей.
Нюрнберзький трибунал додав офіційний характер цій цифрі, що не перестає з тих пор бути основою для маніпуляцій громадською думкою в пресі, у літературі та кіно, навіть у шкільних підручниках.
Але ця цифра спирається лише на два свідчення - Хеттля і Вісліцені. Ось що заявив Хеттль:
"У квітні 1944 року — сказав суддям у Нюрнберзі обер-штурмбанфюрер д-р Вільгельм Хеттль, помічник начальника бюро секції IV центральної служби безпеки Рейха, — оберштурмбанфюрер СС Адольф Ейхман, якого я знав з 1938 року, розмовляв із мною в моїй квартирі в Будапешті… Він знав, що союзники вважають його військовим злочинцем, тому що у нього на совісті тисячі жидівських життів. Я запитав у нього, скільки, і він відповів мені, що, хоча це число є великою таємницею, він мені його скаже, тому що за відомостями, якими він володіє, можна зробити наступний висновок: у різних таборах знищення були вбиті близько 4 мільйонів жидів, і ще два мільйони знайшли смерть у інший спосіб".
Джерело: Нюрнберзький процес, том IV, с.654.
А от що сказав другий: "Він [Ейхман] казав, що буде стрибати та сміятися в могилі, тому що думка про те, що в нього на совісті п'ять мільйонів чоловік, буде для нього джерелом незвичайного задоволення" (там же).
Щодо обох цих свідчень сам пан Поляков (найактивніший прихильник теорії Голокосту — ред) говорить:
"Можуть заперечити, що цифру, підкріплену настільки недосконалим чином, варто вважати підозрілою".
Джерело: "Журнал історії другої світової війни", жовтень 1956.
Нью-йоркська жидівська газета "Дер Ауфбау" від 30 червня 1965 року відзначає, що до цієї дати 3.375.000 чоловік висунули вимоги відшкодування шкоди, завданої за часів панування Гітлера.
Додамо, що головне "свідчення", найповніше і найточніше, належить Хеттлю, агентові Інтеллідженс Сервіс.
Джерело: англійський журнал "Уікенд" від 25 січня 1961 року. На його обкладинці — портрет Хеттля з підписом: "Історія шпигуна, дивніша за вигадку: шефом цього друга нацистських ватажків була людина із британських секретних служб".
Підсумовуючи заперечення великих юристів з Верховного суду США і багатьох інших проти юридичних аномалій "Нюрнберзького трибуналу", ми дамо лише кілька прикладів порушення постійних правил процедури будь-якого справжнього процесу.
Установлення та перевірка дійсності текстів.
Аналіз цінності свідчень і умов, за яких вони були отримані.
Наукове дослідження знаряддя злочину з метою встановити спосіб і результати його дії.
а) Тексти
Основні тексти, визначальні з погляду на те, яким могло бути остаточне вирішення, — це, насамперед, накази про знищення, приписувані вищим керівникам Гітлерові, Герінгові, Гейдріху, Гіммлеру, та директиви щодо їх виконання.
Почнемо з директиви Гітлера про "знищення".
Незважаючи на всі зусилля теоретиків "геноциду" і "Голокосту", не вдалося знайти жодних їх слідів. Пані Ольга Втомсер-Міго писала в 1968 році:
"Мало того, що не існує розпорядження, яке чітко наказує знищення газом в Освенцімі, немає й наказу про його припинення в листопаді 1944 року".
Вона уточнює:
"Ні на Нюрнберзькому процесі, ні на місцевих процесах, ні на процесі Хесса в Кракові, Ейхмана в Ізраїлі, ні на процесі комендантів концтаборів, ні з листопада 1963 до серпня 1965 на процесі у Франкфурті (другий процес з Освенціму) не появився знаменитий наказ від 22 листопада 1944 року, підписаний Гіммлером, про припинення знищення жидів газом, наказ покласти край "остаточному вирішенню".
Джерело: Ольга Втомсер-Міго. «Система нацистських концтаборів», P.U.F. 1968, 544 і с.13.
Д-р Кубови з тель-авівського Центру документації визнав в 1960 році:
"Немає жодного документа, підписаного Гітлером, Гіммлером або Гейдріхом, у якому говорилося б про знищення жидів… Слова "знищення" немає в листі Герінга Гейдріху, щодо остаточного вирішення жидівського питання".
Джерело: Люсі Давидович. Війна проти жидів. 1975, с. 121.
Після колоквіуму, проведеного в Сорбонні в лютому 1982 року з метою спростування критичних робіт "ревізіоністів", Раймон Арон і Франсуа Фюре змушені були заявити в ході подальшої прес-конференції: "Незважаючи на самі ретельні пошуки не вдалося знайти наказ Гітлера про винищування жидів".