Засадничі міфи ізраїльської політики
- Автор: Гароди Роже
- Год: 1996
- Язык: украинский
- Год: SAMIZDAT
- ISBN: 2-951-000-5
- Переводчик: Олексій Токар
- Жанр: История
Электронная книга - «Засадничі міфи ізраїльської політики». Краткое содержание книги:
Роже Ґароді стверджував, що це не історичний твір, це — політична книга. Моєю метою було показати, що ізраїльська політика — як інструмент американської політики — призводить до війни.
В книзі Роже Ґароді піддає сумніву факт Голокосту — тотального знищення жидів в роки Другої світової війни. Я поважаю юдаїзм… але нацистський Голокост — це міф, що став догмою, яка виправдовує політику Ізраїлю і США на Близькому Сході і у всьому світі…, — пише Ґароді. На думку автора, історія без перебільшення сама може виконати роль обвинувача краще, ніж міф. Перш за все, вона не зводить масштаби дійсних злочинів проти людства, які коштували життя 50 мільйонам людей, до погрому лише однієї категорії невинних жертв, в той час як мільйони померлі зі зброєю в руках, борючись проти цього варварства.
Незважаючи на те, що у книзі кожна теза підкріплена відповідним фактом або цитатою, автора на вимогу французьких сіоністських кіл притягли до суду. Свою солідарність з Р.Ґароді висловили політичні і релігійні діячі. Зокрема, в поширеному комюніке Асоціації журналістів Тунісу у зв'язку з судовим процесом в Парижі у справі 84-річного французького вченого, письменника і громадського діяча Роже Ґароді, якого звинувачують в виправданні злочинів проти людства заявляється: Викриваючи прагнення сіоністських кіл Ізраїлю виправдовувати свою нелюдську антиарабську політику шляхом цинічного використання трагедії Другої світової війни, Роже Ґароді діє суто в рамках визнаних демократії і свободи слова і не заслуговує засудження. Туніські журналісти серйозно стурбовані наполегливим жорстким тиском, який не перестає чинити сіоністське лобі на суддів і на весь хід в цілому цього більш ніж дивного процесу, — підкреслюється в документі. Асоціація закликала світову спільноту надати всебічну підтримку Р. Ґароді, в тому числі поширенню його незручних для сіоністів ідей, щоб показати їх невинність всьому світу і допомогти письменнику уникнути розправи.
Ґароді заявив, що не вважає себе юдофобом, але різко засуджує антиарабську політику Ізраїлю. Французький суд заборонив подальшу публікацію книги Ґароді і 27 лютого 1998 оштрафував його на 240 тисяч французьких франків (близько $40000) та засудив до умовного тюремного ув'язнення на кілька років. Рішення суду викликало дебати про свободу слова у Франції і Європі і багато хто стверджував, що вирок носить політичний характер. Ґароді оскаржив це рішення в Європейському суді з прав людини, проте його апеляція була відхилена як неприйнятна — це сталося за десять днів до 90-річчя Ґароді, 7 липня 2003 року.
Суму в п'ятдесят тисяч доларів США передала для Роже Ґароді дружина президента Об'єднаних Арабських Еміратів шейха Заїда бін Султана Аль Нахайяна. За повідомленням туніського радіо, зазначені кошти вона подарувала видному вченому, мислителю, письменнику та громадському діячеві на знак солідарності з ним і для його підтримки у зв'язку з судовим процесом по його справі, що проходить Франції.
Книга перекладена і видана італійською, іспанською, німецькою, російською та багатьма іншими мовами. В арабському перекладі цей бестселер був проданий тиражем у кілька мільйонів примірників.
Роже Ґароді відмовився від авторських прав на книгу і запропонував всім зацікавленим видавцям світу опублікувати її, не претендуючи на гонорар.
Це перший переклад Засадничих міфів ізраїльської політики українською мовою. В цьому електронному варіанті із скороченням подані деякі тези стосовно французької історії часів Другої світової війни та відсутні додатки до книги, що складаються з листування автора та передруків газетних статей.
Не було ані Берії, ані Сталіна, які переклали на німців убивство декількох тисяч польських офіцерів у Катині.
Процедурні методи виявляють ті ж принципи (точніше, ту ж відсутність принципів), що й вибір обвинувачуваних лише серед переможених.
Статус цього трибуналу визначався таким чином:
— Стаття 19. Трибунал не буде зв'язаний технічними правилами, що стосуються надання доказів. Він прийме та буде застосовувати, наскільки можливо, прискорену, а не формалістичну процедуру та прийме будь-який спосіб, який вважатиметься таким що має цінність для доказу.
— Стаття 21. Трибунал не буде вимагати, щоб були представлені докази фактів, відомих громадськості, а визнає їх доведеними. Він також вважає справжніми доказами документи і офіційні звіти урядів союзних країн.
Такий був юридичний монстр, рішення якого повинні бути канонізовані та вважатися критеріями недоторканної історичної істини відповідно до закону Гайсо-Фабіуса від 2 травня 1990 року.
Цей текст включений до закону про свободу преси 1981 року, стаття 24 біс, що говорить: "Після статті 24 закону від 29 липня 1981 року про свободу преси, включається стаття 24 біс у наступній редакції:
Стаття 24 біс. Той, хто буде заперечувати існування злочинів проти людяності, зафіксованих французьким або міжнародним судом, буде покараний тюремним ув'язненням від одного місяця до одного року та штрафом від 2000 до 300000 франків або тільки однією із цих двох кар".
Така процедура Нюрнберзького трибуналу викликала заперечення навіть в американських юристів найвищого рангу: у членів Верховного Суду.
Почнемо із судді Джексона, який був його головою. Англійський історик Девід Ірвінг, який визнав, що раніше неправильно його оцінював, свідчить:
"Шановні юристи в усьому світі соромилися нюрнберзької процедури. Безсумнівно, суддя Роберт Джексон, американський голова з боку обвинувачення, відчував такі ж почуття. Це випливає з його особистого щоденника, який я читав.
Я мав привілей отримати доступ до "Спогадів" судді Джексона в Бібліотеці Конгресу. Незабаром після того, як президент Трумен доручив Робертові Джексону керувати американськими суддями на процесі в Нюрнберзі (у травні 1945 року), стало відомо про американські плани атомних бомбардувань. Це погано в'язалося із завданням, дорученим Джексону: переслідувати від імені націй інших за такі ж дії. Джексон усвідомлював, що США мають намір зробити ще більший злочин" (33.9392 і 9394).
Посилаючись на книгу Альфкуса Томаса Мейсона про Харлана Фіске Стоуна "Стовп закону" (Харлан Фіск Стоун був головним суддею Верховного Суду США), адвокат Крісті цитував сторінку 715 цієї книги: лист Стоуна директорові журналу "Форчун", у якому не тільки дезавуюється подібна процедура, але говориться навіть, що мова йде про "лінчування на вищому рівні" (5.995–996), с.716.
Суддя Веннерстрем, член Верховного суду США, голова одного із трибуналів (23.5915/5916), був настільки обурений цією процедурою, що відмовився від призначення і повернувся до Америки, де він висловив свої заперечення через газету "Чикаго трибюн": 60 % осіб, що керували процесом, були жиди, перекладачі також.
"Що стосується головних обвинувачуваних, Хесса, Штрейхера, Поля (Höss, Streicher, Pohl), то їх катували" (23.5919).
Оскільки за статутом Нюрнберзького суду як докази приймалися будь-які заяви союзників, радянський звіт про Катинь, що обвинувачував німців в убивстві 11000 польських офіцерів, був прийнятий переможцями як справжній і беззаперечний доказ 8 серпня 1945 року.
Джерело: документ СРСР 54 у томі 39 Міжнародного військового трибуналу (с.290.32).
Радянський генеральний прокурор Руденко міг би сказати, що відповідно до статті 21 Статуту Нюрнберзького трибуналу цей звіт "не може бути оскаржений" (XV, с.300).
…13 квітня 1990 року міжнародна преса повідомила, що злочин у Катині зробили Берія і радянська влада. Професор Навілль із Женевського Університету зробив ексгумацію трупів і виявив у їхніх кишенях документи 1940 року, які показують, що страта була зроблена саме тоді, коли німецьких військ у Смоленську ще не було.
Щоб дотримуватися нашої теми "Засадничі міфи держави Ізраїль", ми більш уважно дослідимо одну з тих антиістин, які й зараз, через півстоліття, спричиняють найбільше спустошень у сучасному світі, а не тільки на Близькому Сході: "міф про 6 мільйонів знищених жидів" став догмою, яка виправдує і освячує (для чого й вживається саме слово "Голокост") будь-які дії держави Ізраїль у Палестині, на всьому Близькому Сході, в США, а з їхньою допомогою — у всій світовій політиці, ставлячи Ізраїль вище всіх міжнародних законів.