Засадничі міфи ізраїльської політики
- Автор: Гароди Роже
- Год: 1996
- Язык: украинский
- Год: SAMIZDAT
- ISBN: 2-951-000-5
- Переводчик: Олексій Токар
- Жанр: История
Электронная книга - «Засадничі міфи ізраїльської політики». Краткое содержание книги:
Роже Ґароді стверджував, що це не історичний твір, це — політична книга. Моєю метою було показати, що ізраїльська політика — як інструмент американської політики — призводить до війни.
В книзі Роже Ґароді піддає сумніву факт Голокосту — тотального знищення жидів в роки Другої світової війни. Я поважаю юдаїзм… але нацистський Голокост — це міф, що став догмою, яка виправдовує політику Ізраїлю і США на Близькому Сході і у всьому світі…, — пише Ґароді. На думку автора, історія без перебільшення сама може виконати роль обвинувача краще, ніж міф. Перш за все, вона не зводить масштаби дійсних злочинів проти людства, які коштували життя 50 мільйонам людей, до погрому лише однієї категорії невинних жертв, в той час як мільйони померлі зі зброєю в руках, борючись проти цього варварства.
Незважаючи на те, що у книзі кожна теза підкріплена відповідним фактом або цитатою, автора на вимогу французьких сіоністських кіл притягли до суду. Свою солідарність з Р.Ґароді висловили політичні і релігійні діячі. Зокрема, в поширеному комюніке Асоціації журналістів Тунісу у зв'язку з судовим процесом в Парижі у справі 84-річного французького вченого, письменника і громадського діяча Роже Ґароді, якого звинувачують в виправданні злочинів проти людства заявляється: Викриваючи прагнення сіоністських кіл Ізраїлю виправдовувати свою нелюдську антиарабську політику шляхом цинічного використання трагедії Другої світової війни, Роже Ґароді діє суто в рамках визнаних демократії і свободи слова і не заслуговує засудження. Туніські журналісти серйозно стурбовані наполегливим жорстким тиском, який не перестає чинити сіоністське лобі на суддів і на весь хід в цілому цього більш ніж дивного процесу, — підкреслюється в документі. Асоціація закликала світову спільноту надати всебічну підтримку Р. Ґароді, в тому числі поширенню його незручних для сіоністів ідей, щоб показати їх невинність всьому світу і допомогти письменнику уникнути розправи.
Ґароді заявив, що не вважає себе юдофобом, але різко засуджує антиарабську політику Ізраїлю. Французький суд заборонив подальшу публікацію книги Ґароді і 27 лютого 1998 оштрафував його на 240 тисяч французьких франків (близько $40000) та засудив до умовного тюремного ув'язнення на кілька років. Рішення суду викликало дебати про свободу слова у Франції і Європі і багато хто стверджував, що вирок носить політичний характер. Ґароді оскаржив це рішення в Європейському суді з прав людини, проте його апеляція була відхилена як неприйнятна — це сталося за десять днів до 90-річчя Ґароді, 7 липня 2003 року.
Суму в п'ятдесят тисяч доларів США передала для Роже Ґароді дружина президента Об'єднаних Арабських Еміратів шейха Заїда бін Султана Аль Нахайяна. За повідомленням туніського радіо, зазначені кошти вона подарувала видному вченому, мислителю, письменнику та громадському діячеві на знак солідарності з ним і для його підтримки у зв'язку з судовим процесом по його справі, що проходить Франції.
Книга перекладена і видана італійською, іспанською, німецькою, російською та багатьма іншими мовами. В арабському перекладі цей бестселер був проданий тиражем у кілька мільйонів примірників.
Роже Ґароді відмовився від авторських прав на книгу і запропонував всім зацікавленим видавцям світу опублікувати її, не претендуючи на гонорар.
Це перший переклад Засадничих міфів ізраїльської політики українською мовою. В цьому електронному варіанті із скороченням подані деякі тези стосовно французької історії часів Другої світової війни та відсутні додатки до книги, що складаються з листування автора та передруків газетних статей.
Другий приклад такої довільної зміни змісту слів для виправдання тези — конференція у Великому Ванзеї, що відбулася в Берліні 20 січня 1942 року.
На початку цієї конференції Гейдріх повідомив, що він тільки що призначений "на посаду відповідального за підготовку остаточного вирішення жидівського питання в Європі… Відтепер він буде відповідати за всю сукупність мер, необхідних для остаточного вирішення жидівського питання без урахування географічних кордонів" (підкреслено мною — Роже Ґароді).
Гейдріх підвів далі підсумки антижидівської політики, що проводилася до тієї пори:
а) Витиснення жидів з життєво важливих для німецького народу сфер.
б) Витиснення жидів з життєвого простору німецького народу.
Зважаючи на блискавичне просування німецької армії на Східному фронті (у СРСР) Гейдріх продовжив з врахуванням цієї нової ситуації: "З попереднього дозволу фюрера еміграція поступається місцем іншому можливому рішенню: евакуації жидів на Схід" (підкреслено мною — Роже Ґароді).
"Не можна розглядати ці акції інакше як паліативи, але вже накопичений у цій галузі практичний досвід має важливе значення для майбутнього остаточного вирішення жидівського питання".
Джерело: N.G.2586G.
Це остаточне вирішення могло бути здійснене лише після війни та пошуки його завжди велися в одному напрямку: вигнання всіх жидів з Європи. Гітлер ясно сказав послові в Парижі Абецу, що має намір "евакуювати всіх жидів з Європи після війни".
Джерело: "Документи по німецькій зовнішній політиці" 1918-45, Серія Д, том X, с.484.
З тексту Ванзейської конференції (20 січня 1942):
"У ході остаточного вирішення жиди будуть спрямовані на Схід для використання їхньої праці. Жінки будуть відділені від чоловіків. Жиди, здатні працювати, будуть спрямовані великими колонами в райони, де здійснюються великомасштабні роботи, на будівництво доріг і внаслідок цього, безсумнівно, велике число загине в результаті природного відбору.
Ті, що зрештою залишаться, безсумнівно, будуть являти собою найдужчий елемент, заслуговують відповідного поводження, тому що вони є результатом природного відбору і їхнє звільнення повинне розглядатися як поява зародку нового жидівського руху (як показує історичний досвід)" (133133).
Ірвінг:
"Я читав звіти про процес Вільгельмштрассе, другого після Нюрнберзького. Потім була ще дюжина інших. Жоден з них не дав свідчень, що на Ванзейскій конференції обговорювалася ліквідація жидів" (33.9372–9373).
Ванзейський протокол — це звіт про конференцію, що відбулася 20 січня 1942 року і у якій взяли участь державні секретарі, адміністративно зацікавлені у вирішенні жидівського питання, і начальники служб, яким було доручене виконання. Йдеться про текст, у якому немає ні слова ні про газові камери, ні про винищування, а тільки про депортацію жидів на Схід Європи.
Цей звіт має, крім того, всі характерні риси апокрифу, якщо розглянути фотокопію, опубліковану в книзі Роберта Кемпнера "Ейхман та спільники". (Ойропа Фер-Лаг,1961, с.132 і наступні): ні печатки, ні дати, ні підпису, шрифт звичайної друкарської машинки для друку на папері зменшеного формату і т. д.
У будь-якому випадку, у ньому нічого немає про газові камери.
У французькому перекладі, наприклад, слова "витиснення жидів з життєвого простору німецького народу" переведене як "усунення жидів" з коментарем, що слово "усунення" означає "знищення"; тоді як насправді мова йде про "витиснення жидів". Той же фокус був пророблений в англійському та російському перекладах.
Однак, для того, щоб виразити свою рішучість витиснути жидів звідтіля, що вони називали своїм життєвим простором, німці більш охоче використовували інші олова, що мають той же зміст, такі як "Аусшаль-Тунг" (виключення, усунення) або частіше "Аусроттунг" (викорінювання). Останнє слово перекладають як "винищування", але по-німецькому "винищування" — "Ферніхтунг". Приклад: у своїй мові в Познані перед обергруппенфюрерами (генералами СС) 4 жовтня 1943 року Гіммлер сказав: "Я маю тепер на увазі евакуацію жидів, викорінювання жидівського народу… Жидівський народ буде викоренений… і т. д." Уточнюючи свою думку в наступній фразі, він ужив слово "Аусшальтунг" (P.S.1919.T.XXIX, с.145). Інакше кажучи: "Я думаю тепер про евакуацію жидів, про викорінювання жидівського народу й т. д." Але в "Досьє Ейхмана" Білліг перекладає: "Під евакуацією жидів я маю на думці винищування жидівського народу" (с.55) і "евакуація жидів, тобто, винищування" (с.47).