Засадничі міфи ізраїльської політики
- Автор: Гароди Роже
- Год: 1996
- Язык: украинский
- Год: SAMIZDAT
- ISBN: 2-951-000-5
- Переводчик: Олексій Токар
- Жанр: История
Электронная книга - «Засадничі міфи ізраїльської політики». Краткое содержание книги:
Роже Ґароді стверджував, що це не історичний твір, це — політична книга. Моєю метою було показати, що ізраїльська політика — як інструмент американської політики — призводить до війни.
В книзі Роже Ґароді піддає сумніву факт Голокосту — тотального знищення жидів в роки Другої світової війни. Я поважаю юдаїзм… але нацистський Голокост — це міф, що став догмою, яка виправдовує політику Ізраїлю і США на Близькому Сході і у всьому світі…, — пише Ґароді. На думку автора, історія без перебільшення сама може виконати роль обвинувача краще, ніж міф. Перш за все, вона не зводить масштаби дійсних злочинів проти людства, які коштували життя 50 мільйонам людей, до погрому лише однієї категорії невинних жертв, в той час як мільйони померлі зі зброєю в руках, борючись проти цього варварства.
Незважаючи на те, що у книзі кожна теза підкріплена відповідним фактом або цитатою, автора на вимогу французьких сіоністських кіл притягли до суду. Свою солідарність з Р.Ґароді висловили політичні і релігійні діячі. Зокрема, в поширеному комюніке Асоціації журналістів Тунісу у зв'язку з судовим процесом в Парижі у справі 84-річного французького вченого, письменника і громадського діяча Роже Ґароді, якого звинувачують в виправданні злочинів проти людства заявляється: Викриваючи прагнення сіоністських кіл Ізраїлю виправдовувати свою нелюдську антиарабську політику шляхом цинічного використання трагедії Другої світової війни, Роже Ґароді діє суто в рамках визнаних демократії і свободи слова і не заслуговує засудження. Туніські журналісти серйозно стурбовані наполегливим жорстким тиском, який не перестає чинити сіоністське лобі на суддів і на весь хід в цілому цього більш ніж дивного процесу, — підкреслюється в документі. Асоціація закликала світову спільноту надати всебічну підтримку Р. Ґароді, в тому числі поширенню його незручних для сіоністів ідей, щоб показати їх невинність всьому світу і допомогти письменнику уникнути розправи.
Ґароді заявив, що не вважає себе юдофобом, але різко засуджує антиарабську політику Ізраїлю. Французький суд заборонив подальшу публікацію книги Ґароді і 27 лютого 1998 оштрафував його на 240 тисяч французьких франків (близько $40000) та засудив до умовного тюремного ув'язнення на кілька років. Рішення суду викликало дебати про свободу слова у Франції і Європі і багато хто стверджував, що вирок носить політичний характер. Ґароді оскаржив це рішення в Європейському суді з прав людини, проте його апеляція була відхилена як неприйнятна — це сталося за десять днів до 90-річчя Ґароді, 7 липня 2003 року.
Суму в п'ятдесят тисяч доларів США передала для Роже Ґароді дружина президента Об'єднаних Арабських Еміратів шейха Заїда бін Султана Аль Нахайяна. За повідомленням туніського радіо, зазначені кошти вона подарувала видному вченому, мислителю, письменнику та громадському діячеві на знак солідарності з ним і для його підтримки у зв'язку з судовим процесом по його справі, що проходить Франції.
Книга перекладена і видана італійською, іспанською, німецькою, російською та багатьма іншими мовами. В арабському перекладі цей бестселер був проданий тиражем у кілька мільйонів примірників.
Роже Ґароді відмовився від авторських прав на книгу і запропонував всім зацікавленим видавцям світу опублікувати її, не претендуючи на гонорар.
Це перший переклад Засадничих міфів ізраїльської політики українською мовою. В цьому електронному варіанті із скороченням подані деякі тези стосовно французької історії часів Другої світової війни та відсутні додатки до книги, що складаються з листування автора та передруків газетних статей.
2. Таким чином, йшлося про надзвичайний трибунал, створення якого являло собою останній акт війни і за своїй суттю виключало всяку відповідальність переможців, насамперед, за розв'язання війни. Свідомо виключалося всяке звернення до першопричини. У Нюрнберзі не ставилося питання про те, чи не сприяв Версальський договір з усіма його наслідками, такими як збільшення числа банкрутств і безробіття, приходу Гітлера до влади схвалене більшістю німецького народу? Наприклад, нав'язавши переможеній Німеччини в 1918 році (право сильного вже тоді вважалося єдиним законом) виплату як репарацій 132 мільярдів золотих марок, коли все національне багатство Німеччини оцінювалося в 260 мільярдів золотих марок? Німецька економіка була зруйнована, а німецький народ доведений до розпачу банкрутствами, знецінюванням грошей і, насамперед, безробіттям, що дозволило Гітлерові прийти до влади, давши йому в руки самі вагомі аргументи та головне гасло: анулювання Версальського договору з усім його шлейфом убогості й приниження.
Кращий доказ — паралельність росту безробіття та успіхів НСДАП на різних виборах:
1. З 1924 по 1930 рік:
Дати Число отриманих голосів % Число місць Число безробітних
04.05.1924 1918000 6,6 32 320711
07.12.1924 908000 3,0 14 281645
20.05.1928 810000 2,6 12 269443
2. З 1930 по 1933 рік:
Дати Число отриманих голосів % Число місць Число безробітних
14.04.1930 6407000 18,3 107 1061570
31.07.1932 13779000 37,3 230 5392258
06.11.1932 11737000 33,1 196 5355428
05.03.1933 17265800 43,7 288 5598855
Потім, коли Гітлер із своїми політичними союзниками отримав абсолютну більшість у Рейхстазі, допомога в переозброєнні надавалася йому в доларах, фунтах стерлінгів і франках. Не тільки центральна пропагандистська каса партії Гітлера підживлювалася німецьким банком Шрейдера, але й переозброєння значною мірою фінансувалася великими американськими, англійськими та французькими трестами.
Так, американський хімічний консорціум Дюпон де Немур і англійський трест Імпіріал Кеміклс Індастрі субсидіювали фірму ІГ Фарбен, з якою вони ділили світовий ринок пороху, а нью-йоркський банк Діллона субсидіював німецький сталевий трест Ферайнігте Штальверке. Морган і Рокфеллер субсидіювали інших. Таким чином, фунти стерлінгів і долари брали участь у змові, що привела Гітлера до влади.
У Франції сенатор Поль Лаффон зробив запит міністрові національної економіки щодо кількості залізної руди, експортованої до Німеччини починаючи з 1934 року, і одержав наступну відповідь:
"Кількість залізної руди (№ 204 Митного тарифу), експортованої до Німеччини в 1934, 1935, 1936 і 1937 роках показано в наведеній нижче таблиці:
Рік Кількість (у метричних центнерах)
1934 17.060.916
1935 58.616.111
1936 77.931.756
1937 71.329.234
Джерело: Журнал "Офісьель де ля Репюблік Франсез", 26 березня 1938 року.
Але ні керівників концернів Дюпона де Немура, Діллона, Моргана, Рокфеллера, ні Франсуа де Ванделя не допитували в Нюрнберзі за "змову проти миру"[4].
Часто посилаються на прокльони Гітлера і головних нацистських вождів на адресу комуністів і жидів.
Так у главі XV другого тому "Майн кампф" Гітлер звертається до минулого, до газової війни, початої англійцями під час першої світової війни. Ця глава називається "Право на законну оборону".
"Якби на початку або в ході війни хоч раз 12–15 тисяч цих жидів, розбещувачів народів, піддали впливу отрутних газів, від яких сотні тисяч наших кращих німецьких трудівників різного походження і різних професій постраждали на фронті, жертва мільйонів людей не була б даремною. Навпаки, якби ми вчасно позбулися цих дванадцяти тисяч шахраїв, може бути, удалося б урятувати мільйон життів добрих і хоробрих німців, перед якими відкрилися б широкі перспективи".
У промові перед Рейхстагом 30 січня 1939 року він знову сказав: "Якщо міжнародні жидівські фінансові кола в Європі та поза нею знову ввергнуть народи у світову війну, результатом буде не більшовизація земної кулі, що вінчатиме перемогу юдаїзму, а знищення жидівської раси в Європі… Епоха, коли нежидівські народи були беззахисні перед жидівською пропагандою, пройшла. Націонал-соціалістична Німеччина і фашистська Італія мають тепер установи, які дозволяють щораз, коли це необхідно, пояснити миру увесь підспідок питання, який багато хто інстинктивно усвідомлює, але не може науково пояснити.
4
США виробили за час війни близько 135–000 т. отруйних хімічних речовин, Німеччина — 70000, Англія — 40000 і Японія — 7500 т.