Засадничі міфи ізраїльської політики
- Автор: Гароди Роже
- Год: 1996
- Язык: украинский
- Год: SAMIZDAT
- ISBN: 2-951-000-5
- Переводчик: Олексій Токар
- Жанр: История
Электронная книга - «Засадничі міфи ізраїльської політики». Краткое содержание книги:
Роже Ґароді стверджував, що це не історичний твір, це — політична книга. Моєю метою було показати, що ізраїльська політика — як інструмент американської політики — призводить до війни.
В книзі Роже Ґароді піддає сумніву факт Голокосту — тотального знищення жидів в роки Другої світової війни. Я поважаю юдаїзм… але нацистський Голокост — це міф, що став догмою, яка виправдовує політику Ізраїлю і США на Близькому Сході і у всьому світі…, — пише Ґароді. На думку автора, історія без перебільшення сама може виконати роль обвинувача краще, ніж міф. Перш за все, вона не зводить масштаби дійсних злочинів проти людства, які коштували життя 50 мільйонам людей, до погрому лише однієї категорії невинних жертв, в той час як мільйони померлі зі зброєю в руках, борючись проти цього варварства.
Незважаючи на те, що у книзі кожна теза підкріплена відповідним фактом або цитатою, автора на вимогу французьких сіоністських кіл притягли до суду. Свою солідарність з Р.Ґароді висловили політичні і релігійні діячі. Зокрема, в поширеному комюніке Асоціації журналістів Тунісу у зв'язку з судовим процесом в Парижі у справі 84-річного французького вченого, письменника і громадського діяча Роже Ґароді, якого звинувачують в виправданні злочинів проти людства заявляється: Викриваючи прагнення сіоністських кіл Ізраїлю виправдовувати свою нелюдську антиарабську політику шляхом цинічного використання трагедії Другої світової війни, Роже Ґароді діє суто в рамках визнаних демократії і свободи слова і не заслуговує засудження. Туніські журналісти серйозно стурбовані наполегливим жорстким тиском, який не перестає чинити сіоністське лобі на суддів і на весь хід в цілому цього більш ніж дивного процесу, — підкреслюється в документі. Асоціація закликала світову спільноту надати всебічну підтримку Р. Ґароді, в тому числі поширенню його незручних для сіоністів ідей, щоб показати їх невинність всьому світу і допомогти письменнику уникнути розправи.
Ґароді заявив, що не вважає себе юдофобом, але різко засуджує антиарабську політику Ізраїлю. Французький суд заборонив подальшу публікацію книги Ґароді і 27 лютого 1998 оштрафував його на 240 тисяч французьких франків (близько $40000) та засудив до умовного тюремного ув'язнення на кілька років. Рішення суду викликало дебати про свободу слова у Франції і Європі і багато хто стверджував, що вирок носить політичний характер. Ґароді оскаржив це рішення в Європейському суді з прав людини, проте його апеляція була відхилена як неприйнятна — це сталося за десять днів до 90-річчя Ґароді, 7 липня 2003 року.
Суму в п'ятдесят тисяч доларів США передала для Роже Ґароді дружина президента Об'єднаних Арабських Еміратів шейха Заїда бін Султана Аль Нахайяна. За повідомленням туніського радіо, зазначені кошти вона подарувала видному вченому, мислителю, письменнику та громадському діячеві на знак солідарності з ним і для його підтримки у зв'язку з судовим процесом по його справі, що проходить Франції.
Книга перекладена і видана італійською, іспанською, німецькою, російською та багатьма іншими мовами. В арабському перекладі цей бестселер був проданий тиражем у кілька мільйонів примірників.
Роже Ґароді відмовився від авторських прав на книгу і запропонував всім зацікавленим видавцям світу опублікувати її, не претендуючи на гонорар.
Це перший переклад Засадничих міфів ізраїльської політики українською мовою. В цьому електронному варіанті із скороченням подані деякі тези стосовно французької історії часів Другої світової війни та відсутні додатки до книги, що складаються з листування автора та передруків газетних статей.
Жиди можуть продовжувати свою кампанію цькування в деяких державах під прикриттям своєї монополії на пресу, кіно, радіопропаганду, театри, літературу — я пропущу це повз вуха. Однак, якщо цьому народу вдасться ще раз увергнути мільйони людей у зовсім безглуздий для них, але вигідний для жидів конфлікт, то позначиться ефективність роз'яснювальної роботи, що дозволила за кілька років в одній Німеччині повністю перемогти жидівство".
Джерело: Міжнародний військовий трибунал, том XXXI, с. 65.
30 січня 1941 року Гітлер сказав про всіх європейських жидів, що вони "перестануть грати свою роль у випадку загальної війни". Пізніше, у промові 30 січня 1942 року він заявив, що війна приведе до "знищення жидівства в Європі".
Політичний заповіт Гітлера, опублікований Нюрнберзьким Міжнародним військовим трибуналом, рясніє подібними пасажами. У ньому буквально говориться наступне:
"Втім в мене немає ніяких сумнівів, що якщо ці міжнародні змовники з світу грошей і фінансів будуть поводитись з народами Європи як з пакетами акцій, за рахунками заплатить той народ, який насправді відповідальний за цей смертоносний конфлікт — жиди!
Нехай ніхто не сумнівається в тому, яка доля спіткає тих, через кого мільйони дітей арійських народів Європи повинні будуть померти від голоду, мільйони дорослих загинути, а сотні тисяч жінок і дітей згорять при бомбуваннях міст. Навіть якщо це буде зроблено більш гуманними засобами, винні зобов'язані будуть заплатити за свою провину".
Гітлер говорив про знищення "впливу", Гіммлер більш прямо — про знищення людей, наприклад, у промові перед офіцерами військово-морських сил у Веймарі 16 грудня 1943 року:
"Коли де-небудь я бував змушений віддавати в селі наказ про похід проти партизанів і жидівських комісарів, я систематично віддавав наказ убивати також дружин і дітей цих партизанів і комісарів".
Пізніше в промові перед генералами 5 травня 1944 року в Зонтхофені він додав: "У цьому конфлікті з Азією ми повинні забути про правила гри і звичаї минулих європейських воєн, хоча вони нам цінні і більше відповідають нашому менталітету".
На жаль, ця дикість не була надбанням тільки одного табору. 4 вересня 1940 року Гітлер заявив в "Спортпаласті":
"Якщо англійська авіація скине три або чотири тисячі кілограм бомб, то ми скинемо сто, сто п'ятдесят, двісті, триста, чотириста тисяч кілограм і більше за одну ніч".
Це було божевільним перебільшенням можливостей стратегічних бомбардувальників Люфтваффе, але показує, якого ступеня сягнула ненависть до інших народів в обох таборах.
У відповідь на це Кліфтон Фадіман, видавець щотижневого журналу "Нью-Йоркер" і ключова фігура "Райтерс Уор Борд", напівофіційного літературного агентства, вимагав в 1942 році від письменників "збуджувати пекучу ненависть до всіх німців, а не тільки до нацистських керівників". Коли це викликало заперечення, Фадіман продовжив: "Єдиний спосіб переконати німців це вбивати їх. Але й тоді, я думаю, вони не зрозуміють".
У квітні 1942 року вихваляючи книгу Де Саля "Підготувати завтра", він розвинув свою расистську концепцію: "Нинішня нацистська агресія не справа купки бандитів, а кінцеве вираження найглибших інстинктів німецького народу. Гітлер — це втілення сил, могутніших, чим він сам. Єресі, що він проповідує, 2000 років. Що це за єресь? Ні більше, ні менше, як бунт проти західної цивілізації, що почався з Армінія… Масштаби цієї війни постають тоді з найбільшою ясністю".
Він схвалював пропозицію Хемінгуея: "Єдиним остаточним рішенням буде стерилізація нацистів у хірургічному значенні слова".
Він висміював Дороті Томсон, що закликала розрізняти нацистів і інших німців.
І його думка не була єдиною. Після промови Гітлера в "Спортпаласті" лондонська "Дейлі Геральд" опублікувала статтю священика Уїппа, у якій говорилося: "Гаслом повинне бути їхнє винищення. Для цієї мети наша наука повинна зосередитися на відкритті нових, ще більш жахливих вибухових речовин. Проповідник Євангелія не повинен піддаватися подібним почуттям, але я відверто заявляю, що якби я міг, я стер би Німеччину з карти світу. Це диявольська раса, що була прокльоном Європи протягом століть".