Засадничі міфи ізраїльської політики
- Автор: Гароди Роже
- Год: 1996
- Язык: украинский
- Год: SAMIZDAT
- ISBN: 2-951-000-5
- Переводчик: Олексій Токар
- Жанр: История
Электронная книга - «Засадничі міфи ізраїльської політики». Краткое содержание книги:
Роже Ґароді стверджував, що це не історичний твір, це — політична книга. Моєю метою було показати, що ізраїльська політика — як інструмент американської політики — призводить до війни.
В книзі Роже Ґароді піддає сумніву факт Голокосту — тотального знищення жидів в роки Другої світової війни. Я поважаю юдаїзм… але нацистський Голокост — це міф, що став догмою, яка виправдовує політику Ізраїлю і США на Близькому Сході і у всьому світі…, — пише Ґароді. На думку автора, історія без перебільшення сама може виконати роль обвинувача краще, ніж міф. Перш за все, вона не зводить масштаби дійсних злочинів проти людства, які коштували життя 50 мільйонам людей, до погрому лише однієї категорії невинних жертв, в той час як мільйони померлі зі зброєю в руках, борючись проти цього варварства.
Незважаючи на те, що у книзі кожна теза підкріплена відповідним фактом або цитатою, автора на вимогу французьких сіоністських кіл притягли до суду. Свою солідарність з Р.Ґароді висловили політичні і релігійні діячі. Зокрема, в поширеному комюніке Асоціації журналістів Тунісу у зв'язку з судовим процесом в Парижі у справі 84-річного французького вченого, письменника і громадського діяча Роже Ґароді, якого звинувачують в виправданні злочинів проти людства заявляється: Викриваючи прагнення сіоністських кіл Ізраїлю виправдовувати свою нелюдську антиарабську політику шляхом цинічного використання трагедії Другої світової війни, Роже Ґароді діє суто в рамках визнаних демократії і свободи слова і не заслуговує засудження. Туніські журналісти серйозно стурбовані наполегливим жорстким тиском, який не перестає чинити сіоністське лобі на суддів і на весь хід в цілому цього більш ніж дивного процесу, — підкреслюється в документі. Асоціація закликала світову спільноту надати всебічну підтримку Р. Ґароді, в тому числі поширенню його незручних для сіоністів ідей, щоб показати їх невинність всьому світу і допомогти письменнику уникнути розправи.
Ґароді заявив, що не вважає себе юдофобом, але різко засуджує антиарабську політику Ізраїлю. Французький суд заборонив подальшу публікацію книги Ґароді і 27 лютого 1998 оштрафував його на 240 тисяч французьких франків (близько $40000) та засудив до умовного тюремного ув'язнення на кілька років. Рішення суду викликало дебати про свободу слова у Франції і Європі і багато хто стверджував, що вирок носить політичний характер. Ґароді оскаржив це рішення в Європейському суді з прав людини, проте його апеляція була відхилена як неприйнятна — це сталося за десять днів до 90-річчя Ґароді, 7 липня 2003 року.
Суму в п'ятдесят тисяч доларів США передала для Роже Ґароді дружина президента Об'єднаних Арабських Еміратів шейха Заїда бін Султана Аль Нахайяна. За повідомленням туніського радіо, зазначені кошти вона подарувала видному вченому, мислителю, письменнику та громадському діячеві на знак солідарності з ним і для його підтримки у зв'язку з судовим процесом по його справі, що проходить Франції.
Книга перекладена і видана італійською, іспанською, німецькою, російською та багатьма іншими мовами. В арабському перекладі цей бестселер був проданий тиражем у кілька мільйонів примірників.
Роже Ґароді відмовився від авторських прав на книгу і запропонував всім зацікавленим видавцям світу опублікувати її, не претендуючи на гонорар.
Це перший переклад Засадничих міфів ізраїльської політики українською мовою. В цьому електронному варіанті із скороченням подані деякі тези стосовно французької історії часів Другої світової війни та відсутні додатки до книги, що складаються з листування автора та передруків газетних статей.
Щоб будь-якою ціною зберегти тезу про фізичне знищення, застосовується виверт: "Остаточне вирішення жидівського питання було однією з умовних фраз, що позначали гітлерівський план знищення європейських жидів".
Джерело: Герапьд Рейтлінгер. Остаточне вирішення, с. 19.
Але немає аніякого обґрунтування цієї гіпотези про кодовану мову, і це дозволяє говорити про будь-який документ що завгодно. От два приклади. Перший — лист Герінга від 31 липня 1941 року (тобто через місяць після процитованого вище листа Гейдріха значення слів раптом змінилося!).
Цим листом Герінг доповнює свої директиви Гейдріху: "У порядку доповнення до завдання, що була поставлене перед вами наказом від 24 січня 1939 року забезпечити з урахуванням обставин найбільш вигідне рішення жидівського питання шляхом еміграції та евакуації, я доручаю Вам даним листом зробити всі необхідні приготування до загального вирішення жидівського питання в зоні німецького впливу в Європі… Я доручаю вам швидко представити загальний проект із переліком організаційних мір і конкретних і матеріальних передумов для реалізації того остаточного вирішення жидівського питання, на яке ми сподіваємося".
Джерело: Хілберг (цит. тв.) 2-е видання, с.401 (NG2586-EPS710).
Показово, що цитуючи цей документ (на сторінці 108 своєї книги) Рейтлінгер відтинає початок, який стосується еміграції та евакуації, тоді як цей лист пропонував нове розширення заходів щодо евакуації, прийнятих "з урахуванням обставин" у той час (у січні 1939 року), коли Гітлер ще не володів ні Польщею, ні Францією, тоді як у липні 1941 року він володів всією Європою.
Однак значення тексту Герінга цілком зрозуміле з першого абзацу: політика еміграції або евакуації жидів, що практикувалася дотепер у Німеччині, повинна відтепер, з урахуванням нових завоювань, поширюватися на всі зони Європи, що перебувають під німецьким пануванням. "Загальне вирішення" враховувало нову ситуацію. Воно могло стати "остаточним рішенням" тільки після закінчення війни, коли, у випадку повної перемоги в Європі, включаючи Росію, остаточна евакуація в Африку або ще куди-небудь дозволила б досягти постійної мети Гітлера — "очистити Європу від жидів".
Отже, директива Герінга Гейдріху, якщо не інтерпретувати її відповідно до упередженої схеми, усього лише зужитковувала до Європи те, що доти могло застосовуватися тільки в Німеччині. Мета, безсумнівно, нелюдська та злочинна, але вона ні на один момент не припускала ідеї "знищення", що у Нюрнберзі їй приписував прокурор Роберт Кемпнер, заявляючи:
"Цими рядками Гейдріх і його співробітники отримали офіційне доручення на легальне вбивство (жидів)".
Герінг заявив протест проти англійського перекладу німецьких слів "загальне вирішення" як "остаточне вирішення". Прокурор Джексон змушений був визнати фальсифікацію та відновити істинний вираз.
Джерело: Міжнародний військовий трибунал, IX. 575.
24 червня 1940 року Гейдріх проінформував Ріббентропа про своє бажання здійснити як можна швидше "остаточне вирішення". Він писав:
"Глобальна проблема, поставлена нинішньою присутністю 31/4 мільйонів жидів на територіях, що перебувають сьогодні під німецьким суверенітетом, не може бути вирішена шляхом еміграції: відтепер стає необхідним територіальне остаточне вирішення".
Джерело: Виправдувальний документ № 464 процесу Ейхмана в Єрусалимі.
У той же час Гіммлер послав Гітлерові доповідну записку, що закінчувалася так: "Я сподіваюся побачити жидівське питання остаточно врегульованим завдяки еміграції всіх жидів до Африки або до колонії".
Джерело: "Фиртельяресхефте", 1957,197.
Гітлер приєднався до цієї думки тому що 10 лютого 1942 начальник 3-го відділу німецького міністерства закордонних справ Радемахер писав в офіційному листі:
"Тим часом війна проти Радянського Союзу дозволила нам мати у своєму розпорядженні нові території для остаточного вирішення. Внаслідок цього фюрер вирішив переселити жидів не на Мадагаскар, а на Схід. Таким чином, немає більше необхідності вбачати Мадагаскар для остаточного вирішення".
Джерело: Документ NG3933 процесу Вільгельмштрассе, цитується Рейтлінгером у його книзі "Остаточне вирішення", с.79, де він знову наводить інтерпретацію в сенсі "фікції" або "камуфляжу" без найменшого обґрунтування.
Оригінальним вираженням було "загальне вирішення жидівського питання", тобто таке, після якого до цього питання не потрібно буде більше вертатися. Але Герінг, що вжив його вперше в першому абзаці листа від 31 липня 1941 року, даючи Гейдріху вказівку підготувати це рішення (P.S.710 Т.XXVI, с.265), повторив його й в останньому абзаці. Саме це вираження головним чином і вживалося, але в тім же самому сенсі, а не в сенсі ліквідації проблеми шляхом ліквідації тих, через кого ця проблема виникає. Після того, як сам Герінг у Нюрнберзі 20 березня 1946 року зловив за руку тенденційних перекладачів, суддя Джексон змушений був з ним погодитися (том1Х, с.552). Але про цей інцидент, що руйнував всю теорію, преса не промовила ні слова.