Засадничі міфи ізраїльської політики
- Автор: Гароди Роже
- Год: 1996
- Язык: украинский
- Год: SAMIZDAT
- ISBN: 2-951-000-5
- Переводчик: Олексій Токар
- Жанр: История
Электронная книга - «Засадничі міфи ізраїльської політики». Краткое содержание книги:
Роже Ґароді стверджував, що це не історичний твір, це — політична книга. Моєю метою було показати, що ізраїльська політика — як інструмент американської політики — призводить до війни.
В книзі Роже Ґароді піддає сумніву факт Голокосту — тотального знищення жидів в роки Другої світової війни. Я поважаю юдаїзм… але нацистський Голокост — це міф, що став догмою, яка виправдовує політику Ізраїлю і США на Близькому Сході і у всьому світі…, — пише Ґароді. На думку автора, історія без перебільшення сама може виконати роль обвинувача краще, ніж міф. Перш за все, вона не зводить масштаби дійсних злочинів проти людства, які коштували життя 50 мільйонам людей, до погрому лише однієї категорії невинних жертв, в той час як мільйони померлі зі зброєю в руках, борючись проти цього варварства.
Незважаючи на те, що у книзі кожна теза підкріплена відповідним фактом або цитатою, автора на вимогу французьких сіоністських кіл притягли до суду. Свою солідарність з Р.Ґароді висловили політичні і релігійні діячі. Зокрема, в поширеному комюніке Асоціації журналістів Тунісу у зв'язку з судовим процесом в Парижі у справі 84-річного французького вченого, письменника і громадського діяча Роже Ґароді, якого звинувачують в виправданні злочинів проти людства заявляється: Викриваючи прагнення сіоністських кіл Ізраїлю виправдовувати свою нелюдську антиарабську політику шляхом цинічного використання трагедії Другої світової війни, Роже Ґароді діє суто в рамках визнаних демократії і свободи слова і не заслуговує засудження. Туніські журналісти серйозно стурбовані наполегливим жорстким тиском, який не перестає чинити сіоністське лобі на суддів і на весь хід в цілому цього більш ніж дивного процесу, — підкреслюється в документі. Асоціація закликала світову спільноту надати всебічну підтримку Р. Ґароді, в тому числі поширенню його незручних для сіоністів ідей, щоб показати їх невинність всьому світу і допомогти письменнику уникнути розправи.
Ґароді заявив, що не вважає себе юдофобом, але різко засуджує антиарабську політику Ізраїлю. Французький суд заборонив подальшу публікацію книги Ґароді і 27 лютого 1998 оштрафував його на 240 тисяч французьких франків (близько $40000) та засудив до умовного тюремного ув'язнення на кілька років. Рішення суду викликало дебати про свободу слова у Франції і Європі і багато хто стверджував, що вирок носить політичний характер. Ґароді оскаржив це рішення в Європейському суді з прав людини, проте його апеляція була відхилена як неприйнятна — це сталося за десять днів до 90-річчя Ґароді, 7 липня 2003 року.
Суму в п'ятдесят тисяч доларів США передала для Роже Ґароді дружина президента Об'єднаних Арабських Еміратів шейха Заїда бін Султана Аль Нахайяна. За повідомленням туніського радіо, зазначені кошти вона подарувала видному вченому, мислителю, письменнику та громадському діячеві на знак солідарності з ним і для його підтримки у зв'язку з судовим процесом по його справі, що проходить Франції.
Книга перекладена і видана італійською, іспанською, німецькою, російською та багатьма іншими мовами. В арабському перекладі цей бестселер був проданий тиражем у кілька мільйонів примірників.
Роже Ґароді відмовився від авторських прав на книгу і запропонував всім зацікавленим видавцям світу опублікувати її, не претендуючи на гонорар.
Це перший переклад Засадничих міфів ізраїльської політики українською мовою. В цьому електронному варіанті із скороченням подані деякі тези стосовно французької історії часів Другої світової війни та відсутні додатки до книги, що складаються з листування автора та передруків газетних статей.
У 1981 році У.Лакер визнав:
"Досі не знайдений письмовий наказ Гітлера про знищення європейської громади і цілком ймовірно, такий наказ ніколи не віддавався".
Джерело: Уолтер Лакер. Жахлива таємниця. Франкфурт-на-Майні, Берлін, Відень, 1981, с. 190.
Незважаючи на все це, найшлися інші історики, які з ініціативи Відаль-Наке та Леона Полякова підписали наступну Декларацію:
"Не треба ставити запитання, як було можливим технічно таке масове знищення. Воно було можливим технічно, тому що воно мало місце. Така обов'язкова вихідна точка будь-якого історичного дослідження на цю тему. Потрібно просто закликати до однієї істини: немає й не може бути дебатів про існування газових камер".
— Не треба ставити запитання…
— Обов'язкова вихідна точка…
— Не може бути дебатів…
Три заборони, три табу, три остаточних межі для досліджень.
Цей текст являє собою дійсно "історичну" віху в історії історичної науки: "факт", який потрібно встановити, ставиться вище за всякі дослідження і всяку критику — як абсолютна та недоторканна істина, що виключає за допомогою трьох категоричних заборон будь-які дослідження та будь-яку критику того, що єдиний раз, наступного дня після перемоги, було оголошено переможцями.
Однак історія, якщо вона хоче, щоб її поважали як науку, повинна перебувати в стані безперервного пошуку і ставити під сумнів навіть те, що, здавалося б, установлено остаточно, як постулат Евкліда або закони Ньютона.
Ось показовий приклад.
"Освенцімський міжнародний комітет мав намір у листопаді 1990 року замінити меморіальну дошку в Освенцімі, на якій була зазначена цифра "4 мільйони померлих" іншою із згадуванням "більше мільйона померлих". Д-р Моріс Гольдштейн, голова комітету, чинив цьому опір".
Джерело: брюссельська газета "Ле Суар", 19–20 жовтня 1991 р., с. 16.
У дійсності д-р Гольдштейн жодним чином не заперечував необхідність зміни старої дошки, втім він жадав, щоб на новій дошці не було цифр, адже знав, що, ймовірно, незабаром неминучий новий перегляд нинішньої цифри у бік зниження.
На дошці у вході до концтабору Біркенау до 1994 року був напис: "Тут з 1940 по 1945 рік чотири мільйони чоловіків, жінок і дітей замучені і вбиті гітлерівськими вбивцями".
Завдяки сприянню Міжнародного комітету при державному музеї в Освенцімі, який складається з 26 членів всіх національностей і очолюється істориком Владиславом Бартошевським, текст був змінений у напрямку, менш відлученому від істини:
"Нехай це місце, де нацисти вбили півтора мільйона чоловіків, жінок і дітей, здебільшого жидів з різних країн Європи, завжди буде для людства криком відчаю і застереження".
Джерело: стаття Люка Розенцвейга, "Ле Монд", 27 січня 1995.
Цей приклад показує, що історія для запобігання інтелектуальному тероризму проповідників ненависті, вимагає безперервної "ревізії". Або вона "ревізіоністка", або — замаскована пропаганда.
Повернемося ж до історії у власному розумінні слова, критичної, "ревізіоністської" — тобто заснованої на аналізі текстів, перевірці свідчень і експертизі знарядь злочину.
Ось що говорилося про жидів у пункті 4 програми НСДАП:
"Німецьке громадянство можуть мати лише ті, хто є громадянами в повному розумінні слова. Громадянами ж у повному розумінні слова є особи німецької крові без будь-якої дискримінації за релігійною ознакою. Таким чином, жоден жид не може бути повноцінним громадянином".
"Штаатсбюргер" позначало просто громадянина, а "Фольксгеноссе" — повноцінного громадянина як члена однорідної спільноти.
Дивимося далі в пункті 5:
"Той, хто не має німецького громадянства, може жити в Німеччині лише в якості гостя, і на нього поширюється чинне законодавство щодо перебування іноземців".
Далі в пункті 7 забороняється перебування в Рейху при деяких умовах тих, хто не має німецького громадянства; пункт 8 вимагає припинення всякої нової імміграції не-німців і негайної висилки не-німців, котрі прибули в Німеччину після 2 серпня 1914 року.
Останній пункт був явно спрямований проти східних жидів, які у великих кількостях іммігрували до Німеччини під час і після Першої світової війни. Пункт 23 також стосувався цієї проблеми: він вимагав, щоб жиди не мали права працювати в пресі, а пункт 24 говорив, що партія бореться проти "жидівського матеріалістичного духу".