Via Combusta, або Випалений шлях

Згодом почалася справжня практика, і надможливості перестали здаватися запліснявілими байками зі старих книг.

Одного чудового дня Дама всівся перед нами, схрестивши ноги, і загадав одну зі своїх численних загадок:

— Заплющте очі! Всередині — світ внутрішній. Тепер розплющте! Зовні — світ зовнішній. А що між ними?

— Як що? — здивувався уголос Чапля.

— Не кваптеся з відповіддю! Думайте!

Ми сиділи і кліпали, порівнюючи два світи. Андрона осінило швидше за всіх:

— Я знаю! — підскочив він. — Я! Я — між цими світами!

— Йа! — погоджуючись, підняв палець Дама. І докинув: — Зовнішній світ — ви бачите і описуєте словами, — він указав рукою на горло, — чи подумки, — торкнувся чола, — все це без зовнішнього впливу не існує…

Потім, наче втомившись, ледь прикрив очі й повів далі:

— А внутрішній світ — це воля, бажання і… таємниця часу. Зовнішній і внутрішній потрібно з’єднати, щоб незримого сьомого побачити…

Потім він помовчав і сказав:

— Та почнімо з простого… Дивіться уважно. І запам’ятовуйте!

Дама остаточно заплющив повіки і застиг.

Ми всі уважно вилупилися на нього. Дивилися довго, в мене аж очі почало щипати. Спочатку я не бачив нічого. Та згодом виразно помітив над ним імлу, як ото буває у спеку над дорогою. Вона колихалася навколо, огортаючи його тіло прозорим простирадлом. А потім, у якусь мить, імла спалахнула золотим кольором, і в Дами в районі сонячного сплетіння з’явилося сяйво. Він прокоментував:

— Відчуйте свій внутрішній вогонь — волю!

Ми з відвислими щелепами ще уважніше витріщилися на нього.

— Потім спрямуйте цю силу собі до рук! — Дама повільно розвів руки. Тоді звів і склав долоні перед собою, а коли знову розвів, ув одній із них крутилася райдужна кулька.

Він розплющив очі, повернув долоню — і кулька щезла.

— Тренуйтеся! — кинув він нам.

Ми почали тренуватися, щосили розпалюючи вогонь у сонячному сплетінні. Десь за півгодини Миша несподівано верескнула:

— Ой! У мене вийшло! — і заблищала очима, як іменинниця.

І справді, у неї в руці крутилася кулька, майже така, як у вчителя. Може, трохи тьмяніша.

Дама, хитнув головою:

— Гаразд! — і скупо всміхнувся.

Всі заздрісно обернулися до тріумфуючої Миші.

— А можна запитати? А як… — знову виліз уперед Сірий.

Дама мотнув рукою в його бік і звелів:

— Підведись і підійди!

Довгоносик підскочив і пострибав до вчителя.

Той спідлоба зиркнув на нього і наказав:

— Скажи «Я». І покажи.

— Я, — невпевнено пропищав Чапля і ткнув себе в груди.

— Бачиш, куди показав? — хитро примружився японець. — Тепер знаєш, де відповіді!