Янові скарби
- Автор: Пилкингтон Роджер
- Год: 1975
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Надія Боровик
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Янові скарби». Краткое содержание книги:
У «Янових скарбах» він розповідає про те, як четверо англійських школярів натрапили на слід голландських національних скарбів, що зникли під час гітлерівської окупації. Діти вирушають на пошуки їх. Дорогою до Голландії юним сміливцям довелося зазнати чимало небезпечних пригод.
— Чудово! — вигукнув Пітер. — А тепер, як тільки ми зійдемо, одведи катер назад.
Він підтягся на руках, переліз через верхню балку і, нагнувшися, подав руку й допоміг Керол вибратися на ворота.
— Всі заставки в дальшому кінці треба повертати доти, доки білі головки не опиняться на самому верху, — пояснив він. — Потім тут повернемо так, щоб червоні головки були вгорі. Тоді шлюз наповниться водою.
Обоє поспішили по стіні шлюзу попід величезним деревом до дальших воріт, де треба було зачинити тільки одну заставку. Потім помчали назад до верхніх воріт.
— Боже мій, яка це тяжка робота! — поскаржилася Керол, щосили налягаючи на одне з коліс. — Я не можу зрушити його з місця.
— Дайно я гляну. — Пітер підійшов до неї. — Ти ж не в той бік крутиш, — пояснив він.
Попід ворітьми завирувала вода — то струмінь ринув униз крізь отвір, що його тепер не затуляла заставка. Тоді Пітер взявся за колесо другої заставки. В міру того як він обертав його, вода в шлюз прибувала все швидше й швидше.
— Ну, як там? — гукнув Майкл. — Певно, вже досить?
— Ні, ще. — Пітер став по один бік шлюзу, а Керол велів лишатися по другий — Уприся п'ятами в землю, а спиною щосили налягай на край важеля. Коли шлюз наповниться водою, ворота відчиняться.
— Ну й длубалися ви цілу вічність, — зауважив Майкл, нарешті провівши «Норця» крізь відчинені ворота. — Це забере силу-силенну часу. Якщо з одним шлюзом так довго морочилися, то на решту доведеться витратити всю ніч. Тим паче, що на одну Керол ляже вся робота — тобі ж треба бути на катері. Може, мені краще не спати?
— Ні, — рішуче відповів Пітер і взяв носовий канат. — Тобі треба йти спати. Негайно! Зараз же! Мама була б невдоволена, що ти не спиш у такий пізній час.
«А хіба б вона була вдоволена, якби довідалась, що ти пливеш в море», — подумав Майкл, але розважливо промовчав.
— Ну, гаразд, я пішов, — сказав він, стримуючи позіхання, і повільно спустився сходами вниз.
Пітер і Керол зачинили ворота, поставили заставки на місце і по стіні перейшли до нижніх воріт шлюзу.
— Ну, от і все, — сказала Керол, коли вони, відчинивши заставки нижніх воріт, сперлися спинами на балку.
— Ні, не все, — відказав Пітер. — Нам треба лишити все так, як було. Я виведу катер із шлюзу, а ти зачиниш стулку воріт із свого боку, потім оббіжиш навколо і зачиниш цю стулку. А тоді залишиш тут одну червону головку вгорі, а на верхніх воротах — дві червоні головки вгорі. І не доторкайся до заставок, поки ворота не зачиняться. Я підведу катер впритул до берега, щоб ти могла забратися на борт. А тепер штовхай сильніше. Отак! Шлюз відчиняється.
Загалом на проходження Кліського шлюзу, рахуючи з того моменту, коли Керол повернулася на катер, згаяли тридцять п'ять хвилин.
— Сподіваюся, до наступного шлюзу плисти не менше години, — мовила Керол, відсапуючись.
— На жаль, на таке щастя не сподівайся. Найбільше — три хвилини. — Пітер пильно дивився вперед, намагаючись визначити напрям між густими деревами, що росли купами на обох берегах. — Глянь, його вже видно — ліворуч від того вогника.
Керол зітхнула.
— А після цього?
— Після цього до наступного, мабуть, буде з годину ходу, — сказав Пітер. — Ти зможеш тут, у стерновій рубці, передрімати. Он на тих подушках. Я розбуджу тебе перед самим шлюзом у Вайтчерчі.
«Норець» саме виходив з пітьми, що обступала його попід деревами, і Пітер стурбовано шукав поглядом причальні стовпи, які мали стояти обабіч на підході до шлюзу. Хоч вони були пофарбовані у білий колір, у темряві важко було їх розгледіти. Зрештою Пітер таки помітив їх, але трохи далі ліворуч, ніж сподівався. Він притишив хід, щоб можна було підійти до воріт, коли це раптом Керол вигукнула:
— Пітере, глянь! Ворота відчиняються!
І справді: права стулка воріт вже стояла навстіж, а ліва — тільки-но почала відчинятися. Пітер напружено вдивлявся в пітьму, і йому здалося, ніби він розрізняє якусь світлу постать, що налягала на важіль воріт.
— Ти маєш слушність, — відказав він. — Дуже чемний цей «хтось», що відчиняє нам ворота в такий пізній час. Аж ніяк не сподівався на це.
Пітер обережно провів «Норця» крізь ворота й зупинив його в шлюзі.
— Кинь мені канат, Керол, — почувся голос.